1 – 2.11.1891 р. До М. I. Павлика

Високоповажний добродію!

Вразила мене Ваша звістка про дядька, так вразила, що ніякими словами сього не списати! Я, справді, до сеї пори зовсім не думала, не знала, щоб се було так серйозно і безнадійно. Тепер же я не знаю, як я ще на світі живу, бо в тяжчому стані душі я, здається, не була ще ніколи. Не знаю, що б я дала, щоб тільки се лихо минуло, як прикрий сон, яким воно мені часом здається, якби мала два життя, то їх би не пожалувала. Даю слово, що як був у мене тиф, то я була в десять раз спокійніша при думці о смерті, ніж тепер. Тепер в мені живуть дві людини: одна живе і займається різними дрібницями, а друга тоне в якомусь хаосі жалю. Не можу я ще ніяк попрощатися з малою надією, що, може, і з сього безвихідного положення єсть який-небудь вихід.

Мамі я нічого не казала, бо не можу, не маю сили навіть заговорити з нею про се. Як буде потім – не знаю. Тепер тим часом нікому нічого не кажу. Та й нащо? Мамі туди поїхати ніяк не можна по многим причинам, а найбільше через те, що сам дядько заборонив їй сеє, ще бувши біля Відня. Він боїться, щоб йому не пошкодило таке зворушення, і, певне, має рацію. За сім’ю його нема що боятись, бо не дадуть їй загинути… Ні, як хочете, я не в силі повірити зовсім. Ви не ображаєтесь за се, я знаю. Може, Ви сподівались від мене більш філософського відношення, але даремне, се вище моєї натури. Ні, справді, лихо в світі одмірюється надто великою мірою. Не розумію, як я могла ще недавно так журитись своїм маленьким власним лихом, мені навіть сором тепер за свій колишній настрій. Нащо я колись Вам те все писала? Не треба нікому жалю завдавати, бо єсть його кругом надто і надто багато.

21/Х. Однак треба одповісти на Ваші питання. Я знаходжу ідею жіночої газети дуже доброю. Окремий збірник річ тяжка і дуже одірвана, в журналі може бути більше систематичності і постійності. Я все-таки думаю, що і се видавництво краще було б вести на товариські гроші, так було б навіть справедливіше, і разом з тим була б якась гарантія права всього товариства на видавництво. Одній людині або двом тяжко вести на свої гроші, бо між нами багачок нема. Не зовсім ще розумію, як, власне, думають ваші люди підтримувати нове видавництво. Що Ви і нова газета, певне, будуть взаємно доповнюватись і контролюватись, в тім я певна, бо мені рух жіночий в Галичині представляється тісно злученим з рухом вашої партії, таж серед якої іншої партії галицької він навіть не може знайти грунту. Мені чомусь видається, що нова газета буде більше літературною, ніж політично-громадською, отже, ви одно другому ніяк заважати не можете.

У вас тепер, здається, література зовсім виключена, і я, власне, не знаю, навіщо посилаю отсі «слова», певне, через те, що вони вже з тиждень як переписані для «Нар[оду]», мама радить їх послати, а я не маю причини не зробити по її раді. Одно тільки прошу, якщо, може, маєте се друкувати, то надрукуйте або обидва «Що?», або ні одного (або скасуйте власне моє), інакше мені ніяк не випадає. Про жіночу газету мама напише свою думку просторіше, мені позвольте на сьому скінчити, нехай вже решта до другого разу, тепер не пишеться.

Ще от що: пишіть мені все по правді, як досі писали, може, що нового почуєте про дядька, не бійтесь мене вразити, бо вже гірше вразити мене ніхто нічим не може. Якби я мала право перестати жити, то б перестала. Будьте здорові.

Л. К.

Пишіть, як маєтесь. Я б хотіла хоч Вас бачити здоровим. Що, власне, з Вами робиться?

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 118 – 119.

Вперше надруковано скорочено у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 68 – 69.

Подається за автографом (ф. 101, № 313).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 164 – 165. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Рік встановлено за змістом.

Ваша звістка про дядька – Тобто про тяжку хворобу М. Драгоманова. Лікарі знайшли в нього загрозу розриву аорти, що й сталося в 1895 р.

Я знаходжу ідею жіночої газети дуже доброю – В колах демократичних українських літераторів виникла думка про видання постійного друкованого органу, у якому б висвітлювався жіночий рух. В журналі «Народ» обговорювалося питання, що видавати – альманах чи газету. М. Павлик та І. Франко стояли за газету як засіб ширшого впливу на маси читачів. З приводу цього І. Франко у статті «Альманах чи газета?» писав: «Газета має те, що групує людей, громадить їх постійно довкола спільної роботи, будить і піддержує почуття товариське…» («Народ», 1891, № 22, с. 304). Леся Українка поділяла цю думку І. Франка і М. Павлика.

надрукуйте або обидва «Що?» або ні одного – передивившись те, що Леся Українка надрукувала в «Народі», можна пересвідчитись, що не було надруковано нічого. Які ж свої твори Леся Українка надіслала з цим листом? Я думаю, це вірші «Питання» і «Відповідь». Вони справді становлять цілість, і перший з них починається зі слова «що». На цій підставі я перемістив ці вірші з 1893..1894 років у 1891 рік.