16.03.1891 р. До М. I. Павлика

Високоповажний добродію!

Дуже Вам дякую, що так хутко поспішилися прислати «Лорелеї» та «Народ», і те, і друге я вже прочитала, але мама ще не зовсім дочитала, і через те не можу Вам зараз одіслати «Лорелеї» назад. Позавтрьому хочемо виїздити звідси, отже, до тої пори навряд чи могтиме мама дочитати «Лор[елею]», то буде, певне, так, що ми її з собою привеземо. Не буду тепера писати «достотної рецензії», бо думаю, що краще вимовлю свою думку на словах, ніж на письмі, але дещо мушу таки тепер сказати. Перш усього маю сказати, що мені дуже сподобалась «Лор[елея]», щось є у ній свіже, молоде та оригінальне, в сій повісті я бачу правдивий літературний талант, а не дилетантизм літерацький, що вже так обрид мені в нашій літературі. Видно, що авторка чимало читала творів чужої літератури, чомусь мені здається, що мусила вона багато читати Жорж Занда, навіть її головна ідея (es sind die Weisen, welche durch Irrthum nach Wahrheit reisen) – ся ідея есть чисто жоржзандівська. Тільки вже застосування фактів, діалоги та опис товариства і родини Наталчиної се вже зовсім щось одмінне від Жорж Занд, тут уже видно правдивий натуралізм. Взагалі писана ся повість якось немов двома стилями разом: дуже романтичним і чисто натуралістичним.

П[анна] Кобилянська – писателька нової школи, неоромантичної, але її неоромантичний стиль не дійшов ще до такої гармонії ідеалу з життєвою правдою, як то єсть у деяких новітніх французьких письмовців. Часом у неї тенденція надто виступає червоною ниткою і разить очі, мов дисгармонія барв. До того ж самі грунтові ідеї сії повісті далеко не нові і навіть подекуди, сказав би, досить наївні, хоч і правдиві, і щирі. Як на мене, то краса ції повісті не так в її ідеях, як в глибокій, тонкій, логічній психології героїні Наталки. Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва. Справді артистично змальована вдача тітки Наталчиної, сеї жінки-господині «старого закону»; ся постать узята цілком з життя і робить враження портрета. Не скажу сього про вдачу героя Орядина: він мені здається якимсь невикінченим, а в поступуванні його бачу не раз дуже небагато логіки й здорової думки, взагалі зараз видно, що він виставлений в романі тільки для Наталки, а не для нього самого.

Тепер же щодо «технічного виконання» сього роману, то мені здається, що він трохи розтягнений, єсть багато схожих між собою уступів, зайвих діалогів, де-не-де туманні, малозрозумілі і довгі речення; в діалогах мова чиста і гарна, але де говориться від автора, там часто пробивається вплив Німеччини, ну, та се річ пуста і легко поправна. Тим часом на сьому скінчу, бо і так вже чимало наговорила, що і сама не сподівалась. От тільки ще: мені здається: що «Лор[елея]» для «Народу» непридатна: дуже довга та й по ідеях для Вас мало поступова, а то таки ще, коли вже сказати цілу правду, ми хочемо її собі загорнути для «Другого вінка», він же таки буде видаватися, і то не в довгому часі, як тільки збереться матеріал. Отже, ся повість, гадаю, відповідніша для «Другого вінка», ніж для «Народу».

От маю Вас просити, чи не були би-сьте ласкаві занести чи то відослати Гладиловичеві осю картку віршів, що тута прикладаю, бо, посилаючи переклади до друку, ми якось не завважили, що лишилась одна картка, тепер же не хочеться заходжуватися з новим листом задля сії карточки. Буду Вам дуже вдячна, коли зробите мені сюю справу.

Ось дивіться, як я загналася з своїм писанням, а що ж би то було допіру, якби я почала писати «достотну рецензію!»… Але вже, врешті, скінчила. Тепер до побачення! Відклоняюся пані й панові Франкам.

Л. Косач

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 80 – 82.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 43 – 44.

Подається за автографом (ф. 101, № 308).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 134 – 135. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Рік встановлено на підставі вказівки, що лист написано з Відня.

Прислати «Лорелеї» – тобто повість О. Кобилянської «Царівна», яка в першому варіанті мала назву «Лорелея».

Видно правдивий натуралізм – Тут Леся Українка термін «натуралізм» вживав в значенні «реалізм».

Наталка, Орядин – герої повісті О. Кобилянської «».

Посилаючи переклади до друку – тобто рукопис збірки «Книга пісень» Г. Гейне, що вийшла в 1892 p. y Львові.

Е. Панчук в своїй статті «Леся Українка і Ольга Кобилянська», видрукованій у «Вільній Буковині» в травні 1941 року, пише, що 13 квітня 1891 М. Павлик послав О. Кобилянській для прочитання Лесин лист, в якому Леся висловлювала свою похвалу повісті Кобилянської «Льореляй», і писав про Лесю, що вона «тонка знаточка літератури […] справді скарб літературний, хоч і нещасна каліка, не жиє, а мучиться». (Прим. О.Косач-Кривинюк.)