3.03.1891 р. До М. I. Павлика

Вельмиповажаний добродію!

Даремне вирікаєте, що ми не пишемо до Вас, бо це не з жадної образи та гніву, а просто я думала, що Вам тепер, під час виборової гарячки, то і циганські діти не милі, не то що мої листи. Дуже дякую Вам за «Народ», бо тут у «Січ» хоч він і приходить, але розходиться поміж людьми, так що трудно його зловити, окрім того, сидячи в «Січі», якось не можу прочитати як слід через розмови, а додому ніяково брати, бо не я ж одна охоча до читання.

Тепер мова про фотографії: не треба Вам ані своїх віддавати, ані других замовляти, бо ми краще тут, у Відні, ще здіймемось (однаково треба буде декому дати), тоді пришлемо Вам пару, а Ви дасте їх Гладиловичеві або затримаєте їх собі, якщо Вам краще сподобаються, а свої теперішні дасте Гладиловичеві, думаю, що так буде гаразд і без клопоту. Правду мовити, мені львівські карточки не сподобались, чогось ми там дуже викручений і претензійний вид маємо, а врешті мало похожі, а надто мама якась чудна. От Ви на портреті – то вже зовсім як живі; при сьому згадала, що я досі не подякувала Вам за фотографію та ще з таким прихильним написом, але вже вибачте мені мою українську halb-азіатську негречність. Що Ви мені в першому листі писали для «Січі», то я передала «січовикам», хоч з того користі жадної не вийшло.

Оце тільки що були дехто з «січовиків», зажурені, засмучені, ба не дивниця! Я сама сьогодні цілий день в смутному і лихому настрої, а вже ж у нас на Україні до всякого лиха є час привикнути. Та стали мені розповідати, які надужиття робляться при сільських виборах, як ведеться агітація, то так якось гірко і бридко зробилося, що ледве тільки витримати можна. Але вже краще ваше галицьке життя з усіма його пригодами лихими, ніж наше українське громадське життя, що то проходить собі «без пригоди, мов негода»… Однак Ви вже, певне, багато таких речей чули, досить маєте і так усякої прикрості, то не маю до чого оце все провадити, зверну краще мову на які інші справи.

Питали-сьте, чи довго тута пробудемо, – отже, тижнів зо два ще, а для того просимо прислати тую повість, про яку Ви писали в остатньому листі, мені дуже цікаво прочитати її, тим більше що се праця жіноча, то чи не придалась би до «Другого вінка», бо вже мама з п. Кобринською не залишають про нього думки. Що ж до моєї повісті, то, далебі, не знаю, як з нею буде, бо не розумію, як маю думати про відносини «Зорі» до мене: «Зоря» має чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад не завертає, і не каже, що їй моє писання непридатне, отже, не знаю, як з нею бути.

Тут, у Відні, пишу або дуже мало, або й нічого, бо все я тут у якомусь розбитому настрої, а то ще й те, що сливе завжди маю вечір чим-небудь іншим зайнятий, а вдень якось не вмію писати; ну, та, врешті, я ще як з дому їхала, то знала, що тут нічого не зроблю, а битиму байдики увесь час, та – либонь – невеликий то й жаль!.. Тим часом з моєї курації ніякого певного скутку нема, ще до четверга маю ждати, бо то замість гіпсу вже врадили якийсь апарат робити, і мав він бути готовий сього четверга, а там як наложать його на мене, та походжу з тиждень, та зобачу, як могтиму в ньому ходити, то й поїду з ним додому. Побачу, що то ще з того апарата буде, але єдина моя надія на море: подамся цього літа вже не на теплі купелі, а на вільне море, маю при тому милу надію прожити се літо на якому болгарському березі; може, тоді мене перестане гризти жаль, що не вдалося тут з дядьком зобачитись. Не знаю, чи будемо додому їхати через Львів, якщо будемо, то, певне, зобачимося ще з Вами.

Мала Вам ще щось багато писати, але сьогодні позабувала все якось, нехай вже коли іншим разом. Бувайте здорові! Прошу передати моє вітання п[анам] Франкам. Не гнівайтесь, що так не хутко на Ваші листи відповідаю, але тут у мене якось чудно ведеться з кореспонденцією. Ще раз бувайте здорові!

Леся Українка

P. S. Для чого не згадуєте в «Народі» нічого за «Сибір» Кеннана? Се було б для галицької публіки цікаво і корисно.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 77 – 78.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 41 – 42.

Подається за автографом (ф. 101, № 307).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 132 – 134. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

мені львівські карточки не сподобались – ці фотографії в нашій галереї відсутні.

Гладилович Дем’ян (1846 – 1892) – галицький діяч, один із засновників народовської газети «Діло», на той час голова Товариства імені Шевченка, займався виданням збірки «Книга пісень».

Повість, про яку Ви писали в остатньому листі – Мова йде про «» О. Ю. Кобилянської.

«Другий вінок» – жіночий альманах, для якого Олена Пчілка та Наталія Кобринська готували матеріали. Видання не було здійснене.

Кобринська Наталія Іванівна (1855 – 1920) – українська письменниця, громадська діячка.

Що ж до моєї повісті – «Жаль».

«Сибір» – точніше «Сибір і каторга», публіцистично-викривальна книга американського журналіста і мандрівника Джорджа Кеннана (1845 – 1924) про становище політичних засланців у царській Росії. Перекладена в 1890 – 1891 рр. більшістю європейських мов, книга справила на передову громадськість надзвичайне враження. Російський царський уряд безуспішно намагався послабити його всілякими офіційними спростуваннями.