2.07.1903 р. До О. Ю. Кобилянської

Хтось комусь аж ось коли пише! Ой, бо хтось таки згине через поштові клопоти! Оце лежить перед кимсь аж 7 листів написаних, а се 8-й, а ще 4 треба от-от написати… Отаке моє! В Києві не було способу писати то за справами, то за балачками, то за втомою. Хтось там пробув тиждень, а ледве сюди приїхав, так і почав «дрібні листи» писати. Саме час до писання, бо дощі такі заливають, що нема способу і за поріг ступити. Родина наша, окрім татка і старшого брата, тут. Всі здорові, Дора величезна стала, Микось до неба головою дістає фізично і морально (вже по матурі!), Оксана все відсипляє, що недоспала за границею, Ліля підживляється після петербурзьких тарапат (ще невідомо, чи не «випросять» її з медицини!), мама дуже поправилась і немов помолодшала, а хтось такий, як і при комусь був.

Часом на когось знов heiliger Zorn нападає з тих самих причин, що і в Чернівцях, бо комусь і тут не дають спокою з тою справою. Якби не близькі люди, то хтось би вже й забув про те, але мусить якийсь час помучатись… Зрештою, тут се менше діймає.

Рада мала приїхати сюди, та не знаю, як буде, бо маму свою боїться лишити саму коло хворої кузини, а з Зорі мала поміч.

Тим часом ще нема нікого з сподіваних гостей (брата, Квітки і Кривинюка), але за тиждень, може, хто і приїде, певне, Квітка, бо він на Україні не забариться, мусить в липні на Кавказ вертати. Схуд він там і заморився чимало, геть бідний став. Кланявся комусь і черновецьким знайомим.

Хтось не брався і до «Кассандри», так в листах загруз. А взагалі роботи страх багато, аби сила. Нехай би хтось комусь матеріали слав, бо потрібні дуже (хтось отримав дві пачки тут).

Нехай хтось скаже, чи позволяє комусь перекладати «Землю» по-російськи. Здається, хтось і «Землю», і оповідання дрібні дозволив, та, може, то тільки здається комусь, хтось уже не знає, такий заморочений. Нехай хтось буде ласкавий перечитати і переслати чийсь лист до Стефаника, бо то і до когось так само відноситься (те, що хтось про авторські права говорить).

Я бачила брата і питала його про харківське видання «Землі», то він каже, що то не жадне товариство, а сам Хоткевич на власну руку видає і гонорару платити не заміряє (бо, відай, і не має звідки), але що він хоче щось там значно поскорочувати і взагалі зредагувати. Адже він не писав комусь про скорочення і редагування? Коли хтось того собі не бажає, то нехай протестує, поки час. Я раджу протестувати, бо се поганий буде прецедент для всіх авторів, що друкують свої твори поза Росією, коли так, без протесту, увійде таке безцеремонне поводіння видавцеві. Я зовсім не вважаю, аби д. Хоткевич був ліпший літерат, ніж хтось чорненький, аби мав аж редактором над кимсь ставитись непрошено! Як хтось не протестує, то хтось запротестує в інтересах «закордонних писателів, до яких має честь сам належати». З листа до Стефаника хтось побачить моє відношення до таких справ. Хтось і Франкові подібне написав. Хто ж нас шануватиме, як ми один одного не пошануємо, ми, одної літератури робітники?

Нехай хтось буде ласкавий відповісти хутенько і листа чийогось хутенько переслати (я не знаю адреси Стефаника докладно). А хтось кінчає, бо страх зайнятий. Хтось когось цілує, і жалує, і все так «несподівано» гладить. Привіт родині.

Хтось

А ще хтось комусь порадить: як буде хтось до Липи писати, то нехай пише трошки холодно і стримано, так буде краще, – хтось не може тепер сказати, чому так, але нехай хтось комусь вірить, хтось без причин такого б не порадив. Так буде ліпше.

Хтосічок нехай тим голови і душі не сушить, а так тільки прийме на увагу. Хтось комусь добре радить, нехай хтось вірить.

Хтось вірить? Писати взагалі до Липи варто, але не занадто по-приятельськи. Так.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 79 – 81.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1, с. 160 – 162.

Подається за автографом (ф. 14, № 911).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 705 – 706. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

Після петербурзьких тарапат – Маються на увазі студентські революційні заворушення у петербурзьких Вищих жіночих медичних курсах весною 1903 р., за участь у яких Ольга Косач була заарештована.

з тою справою – про спадщину М. П. Драгоманова.

Матеріали слав – Мабуть, рукописи Лесі Українки: переклад «Ткачів» Г. Гауптмана, «Замітки з приводу статті «Політика і етика» та ін., які письменниця залишила в Чернівцях у О. Кобилянської. На мою думку, йдеться про книги з історії України, якими Леся Українка користувалась у Сан-Ремо для написання статті «Наше життя під царями московськими». Виїжджаючи із Сан-Ремо, вона переслала їх Ользі Кобилянській.

Перекладати «Землю» – Намір перекласти повість О. Кобилянської «» російською мовою Леся Українка не здійснила.

Лист до Стефаника – За дозволом на переклад новел для видавництва «Донская речь» Леся Українка зверталася також до В. Стефаника.

Харківське видання «Землі» – Г. М. Хоткевич хотів видати повість О. Кобилянської «Земля», однак наміру свого не здійснив.

До яких має честь сам належати – Оскільки у тогочасній царській Росії було заборонено друкувати художні твори українською мовою, українські письменники, у тому числі й Леся Українка, змушені були друкуватися за кордоном, у Галичині.

Липа Іван Львович (1865 – 1923) – маловідомий український письменник (псевдонім Петро Шелест), лікар. Видав альманах «Багаття» (Одеса, 1905), в якому вмістив оповідання О. Кобилянської «Думи старого».