1.07.1903 р. До М. В. Кривинюка
| Зелений Гай |
Дорогий Михалю!
Ви простіть, що я обмежилась телеграмою і не пояснила її досі листом. Дуже був розбитий час і розтріпаний настрій в Києві. Діло в тім, що я рішила покищо пощадить Раду від деталів сеї приємної історії, бо вже й без деталів се досить прикро для Ради. До того ж і п. артист має нахил виставити мене мало не пльоткаркою в виду того, що я «втягнула» Раду до сеї справи, забуваючи, що се він сам зробив з самого початку. Рада все надіється, що ми «помиримось», але я на те не надіюсь і, правду кажучи, не бажаю, — згодилась тільки на формальну уступку (взяти назад всі мої слова, сказані коли б то не було з нагоди мого портрета, перше проданого Пін[інському], а тепер поверненого від нього). Більш ніякої уступки зробити не можу без насильства над своїм сумлінням, а насильства такого робити не хочу ні ради кого, отже примирення не буде, бо сам п. артист пункт ваги кладе не на інцидент з портретом, а на інше, як Ви знаєте.
По бажанню Ради і за згодою п. артиста я можу не виявляти прилюдно, що я з ним зірвала, тільки приватно розрив зостається у всій його силі. А якщо Рада волею судеб буде як-небудь відлучена від справи і від самої особи головного діяча, то моє прилюдне поводіння стане зовсім ідентичним з приватним, чого щиро бажаю. Тільки тепер мені дуже жаль Раду і супроти неї я не можу поступати так холодно-категорично, як з тим глибоко-чужим для мене чоловіком.
Йому я написала про дійсне моє становище супроти нього (він вимагав від мене, в імені «етики» ще деяких пояснень, і я йому їх дала), коли він схоче не робити ріжниці між прилюдними і приватними відносинами, то я, звісно, просити не буду, тільки хочу вияснити все наперед, щоб уникнути «несподіванок». Я Вас прошу, при нагоді, не говорити з ним ні про його переписку зо мною, ні про те, що вона схована у Вас (але приховайте її і надалі), і взагалі якнайменше говорити про це все, з ким би не було. Я не хочу, щоб він говорив перед Радою, ніби ми щось «розпускаємо», «розносимо» і т. д. про нього. Я хочу бути коректна з ним до крайньої педантерії, як взагалі буваю супроти ворогів, — я хочу, щоб моя етика була безмірно вищою, ніж етика того добродія, і тим думаю побороти його вплив на близьких мені людей. Я сподіваюсь мовчки побороти його скоріше, ніж довгими розмовами. Чим коректніше будем ми, тим різче кинеться в очі, кому слід, його некультурність. Зрештою, думаю, що Ви і самі не вшануєте його розмовою і знайдете цікавіші теми для розмови з іншими. На нещастя, відносини мої до Ради не дають мені перейти над сим всім «до порядку» так хутко і абсолютно, як мені б хотілось.
Ні, але краще вже про інше. І. М. я змогла бачити тільки перед виїздом, себто три дні тому. Не знаю, чи буде він Вам писати, бо зайнятий і матеріалу, здається, брак; думає вже при побаченні поговорити і залагодити що треба; до того ж невідома виразно Ваша адреса на сі тижні. Знайомі взагалі в розброді по літніх мешканнях і Київ досить порожній, скілька важних для мене візитів прийшлось відкласти до осени вкупі з літературними справами. Вакації!
Була я на Сирці, там панує пригнічений настрій через слабість п. Н[естроєвої]; дядина томиться, Рада нервується, тільки Зоря їздить по гостях і веселиться згідно з своїм темпераментом. Рада боїться покинути дядину саму (Зорі нема дома) в виду можливої катастрофи з п. Н[естроєвою] (кажуть, та в безнадійному стані, — я її не бачила, бо вона нікого не приймає) і через те, може, й не буде у нас в Гаю, як хотіла, хіба що ненадовго, бо 1-го авг[уста] мусить бути вже в Києві (сподівається приїзду Т[руша]), а від того часу, може, їй і взагалі буде «заказаний путь» до нас (Рада сього не думає, але я допускаю).
Рада все надіється на «мир», виправдує всіма силами Т[руша] («нерви», «гаряча натура», «пльотки», «погані впливи» і т. д.), се, зрештою, натурально в її становищі, дивно мені тільки те, що вона не ображена недовір’ям (вона писала в свій час («перед місяцем») про те, що Ви і Ліля нічого їй не радили і не відраджували!) і трактуванням її як дурної і несамостійної морально дитини. Се мені дуже сумно…
Все ж мушу сказати, що се все якось більше in abstracto мене журить, a in concreto я тепер дуже врівноважена, сплю без міри і їм так само — вплив хутірського повітря і дощу! Дорожня втома і маленька простуда вже минули. Хоч всі кажуть, що я схудла проти осени, але я почуваюся добре і не кашляю. Наші всі теж благополучні і проводять час так, як і я (переважно в ліжку і за столом). Ліля починає трошки одсвіжатись, а в Києві була дуже прив’яла від задухи, нетерплячки і наслідків всякої пакости. Дора в Зінькові у тої малої панночки, що лічилась «від росту». Микось насолоджується «безформенним» станом. Оксана відпочиває від вражень і біганини. Мама дуже поправилась і значно врівноважилась нервово. Взагалі тон настрою приємніший, ніж торік, так що, може, літо краще пройде для всіх нас. Ну, до побачення! Цілую Вас. Привіт знайомим.
Леся
П. Панькевича я в Києві не знайшла, бо адресу забула (та, здається, мені її і не сказано було), а ніхто з знайомих не знає, де він. Нехай би хоч тепер написали.
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 701 – 703, з архіву М. В. Кривинюка.