29.03.1903 р. До матері

Люба мамочко!

Отримали ми сьогодні твою одкритку, спасибі! Вибачай, що я запізнилася з віршами. Як бачиш, все-таки спора пачка писання. Вийшло більше, ніж я сподівалась, – я собі думала: за день перепишу! А кинулась, то прийшлось чимало і переробити, і перемінити. Поему «Полон вавілонський» Оксаночка переписала, та тільки й вона, як звичайно перепищики, то строфи невірно поділила (правда, чорновка була дуже недбала, наполовину олівцем написана), то попереставляла строфи, попропускала слова і стрічки, так що прийшлось багато поправляти і дописувати самій. Те саме і з «Ніобеєю». Сі дві речі я посилаю до того збірника, що ти і Людя видаєте. Коли Стешенко писав мені про який ще інший, окремий від нашого, збірник (ніяк я сього не доб’юся від Стешенка), то, може, дасте йому «Ніобею», а коли «зажалуєте», то нехай Стешенко пожде, бо я тепер не маю нічого наготові, а й так вже раніше обіцяла Вороному, та й Чернявському випадає щось дати. Коли вам се, що тепер посилаю, не сподобається, і коли Стешенко до вас належить, то віддайте котрому з сих панів, може, їм придасться, тільки не гаючись, бо, здається, їх збірники хутко мають вийти. А я вам тоді пришлю, може, що інше, як викінчу дещо, почате недавно. Тільки, будь ласкава, сповісти мене хоч коротенько, як зважите зробити.

З передмовою і примітками до останнього розділу збірника «На крилах пісень» я мала досить клопоту – аж тричі переробляла! Терпіть не можу взагалі передмов і коментаріїв писати, а на сей раз якось особливо не було охоти, може, того й вовтузилась так. Grâce a dieu c’est fini! Два віршики, додані при кінці, належать до того ж розділу, хоч вони не ввійшли туди раніше. Краще пустити сей розділ тоді, коли вже все інше буде запевнене.

Все-таки мені досадно, що я так запізнилась, може, я і вас тим загаяла. Та й взагалі я не люблю сього, якось на обломовщину скидається. Хоч в данім разі се не була обломовщина, а більше якась розтарганість. Правду кажучи, поки частина компанії не поїхала в Рим, то стільки шарварку і ярмарку було в хаті, що досить трудно було до чого толком взятись, раз у раз перебивали розмовами, набігами, гвалтом. А я ще одвикла і від такого многолюдства, і від життя вдвох в одній хаті, і від таких stürmische Naturen, як Юрко, тьотя та й Оксана: всі вони при всякій дрібниці повищують голос, входять в азарт, не міряють сили голосу і виразів… Згодом я вже стала привикати, а спочатку була якась приголомшена тим всім.

Компанія наша меншає. Сьогодні виїхала тітка п. Садовського, 24 – 25 марта (ст. ст.) вона буде в Києві і, казала, зайде до тебе розказати про нас; якщо ти на той час не будеш дома, то варто б, щоб папа, чи Микось, чи Дора прийняли її, бо їй трудно ходити, то шкода, щоб дарма проманіжилась. Коли вона не прийде сама між 25 – 27-м, то, значить, вона буде хвора після дороги, і в тім разі вона просила, щоб папа зайшов до неї, довідавшись про її адресу в 1-й гімназії у її брата Ніколая Трофимовича Черкунова (а сама вона зветься Вера Трофимовна Денковская), бо вона хоче передати через папу звістки від молодих Беренштамів для їх батька.

Наші «римляни» приїдуть, певне, днів через 4 – 5, а до того часу Тося виїде. Приходьки, певне, з тиждень пробудуть тут, потім поїдуть в Мюнхен, а звідти тьотя і Петро Васильович вернуться в Запруддя. Клименкова, певне, виїде вкупі з ними. Я боюсь, щоб по роз’їзді всіх Оксана не заскучала, хоч вона запевняє, що «зовсім навіть ні». Ну, добре, побачим. А як почне скучать і киснуть, то я готова раніше виїхати. Тим часом нічого, все благополучно.

Я, мамочко, з твоєї одкритки бачу, що ти ненавмисне мовчала так довго на мій лист. Та воно і кожний раз за сей рік було так. Тільки я все не можу звикнути до того і кожний раз турбуюсь, що або сталося що вдома, або ти сердишся за щось, і так тоді тяжко на серці! Я взагалі не з таких спокійних, як здаюсь…

Що ти думаєш, мамочко, про ті питання, про які я пишу в папиному листі? Боюся, що ти знов, як завжди, будеш незадоволена з моїх думок про зарібок, диплом і т. і. Але що робити? Вони все періодично стають передо мною і щораз з більшою силою. А ще я знаю, хоч не зовсім виразно, що фінанси родинні заплутані, довги, трудності… На мене йде багато більше, ніж на інших… Все це якимсь каменем лягає на душу. Я знаю, що ніхто мені не забороняє зайнятись чим хочу, і знаю, що не маю права вимагати від тебе чи папи помочі і поради в сім напрямі, бо й так робите для мене більш, ніж повинні, та я й не вимагаю, тільки прошу порадити і вимовити свою думку.

Я, здається, щось наплутала в рахунку, і через те вийшло, що Оксанині костюми і дарунки не вкладуться в 400 р. загальної суми. Але повинні вкластись.

Мені частенько пише Кобилянська і запрошує до себе в гості, бо сама вона ще не знає, чи могтиме сей рік приїхати до мене. Маю охоту заїхати до неї, вертаючи додому.

Читала я звістку про вечір Шевченка в Києві. Чи він добре удався?

Вчора ми отримали од Лілі листа. Інститут їх прикритий, але вони не унивають. Воно, може, де для кого, наприклад, для Лілі, і краще вийде, як екзаменів на сю весну не буде, принаймні не будуть тягтися з остатнього.

Запізнилась я з листом, а хотіла б, щоб він разом з рукописами поспів до тебе. Треба скоріш відправити, бо рукописи вже послані (заказними).

Чого ти так рано їдеш в Гадяч? Там, же, певне, ще сніг?

Бувай здорова, мамочко, і пиши мені яке трошки довше слово, ніж яке може на одкритці вміститись, хоч і за одкритку спасибі. Цілую тебе, і папу, і гусів – довшу і коротшу.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 59 – 61.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 286 – 288.

Подається за автографом (ф. 2, № 210).

До того збірника, що ти і Людя видаєте – Мається на увазі альманах «Нова рада».

З передмовою і примітками до остатнього розділу збірника «На крилах пісень» – Передмови і приміток у збірці «На крилах пісень» (К., 1904) не надруковано, доля їх невідома.

Петро Васильович – П. В. Тесленко-Приходько, чоловік Олени Антонівни Косач, тітки Лесі Українки, учасник революційного руху народників 1870-х років.

В папиному листі – Цей лист не відомий.

Звістку про вечір Шевченка – Повідомлення про літературно-музичний вечір пам’яті Шевченка в Києві було надруковано в «Киевской газете» 26 (ст. ст.) лютого 1903 р.

Інститут їх прикритий – У зв’язку з революційним заворушенням студентів на Вищих жіночих медичних курсах у Петербурзі, де навчалася сестра Лесі Українки Ольга, було припинено заняття.