13.05.1903 р. До М. В. Кривинюка
| Сан-Ремо |
Дорогий Михалю!
Вибачайте на сім слові, але Ви таки чудні. Чому Ви чекали аж 3/4 року, щоб сказати мені, що я зле адресую свої листи? Цілком не потрібно було «умисне обсервувати» непорозуміння (вже ж не на злість Вам я робила помилки!), простіше було просто пояснити його, — адже я «італьянський кореспондент», і мені можна б без «контрадансів» писати. Я просто думала, що Ви квартирант того добродія або співмешканець (так міг думати і поштар), а відки я могла знати Ваші територіяльні відносини з ним? Я думала, що Ви один за одного не відповідаєте, і що він має право хоч від самої відьми листи отримувати, а Ви собі можете жити у нього і Вас його переписка нічого не обходить, так само, як і його Ваша, адресована в його квартиру, чи й просто Вам.
Я от живу на Villa Natalia і поштарі звикли носити сюди листи, адресовані до мене (не питаючи навіть, чи я справді тут живу), а якби я вибралась, не упередивши пошти, то хоч би мої кореспоненти і не написали Villa Natalia (чи прозвиська господарів), поштарі все б несли мою кореспонденцію сюди, або на яку нову адресу моїх господарів, бо така вже практика встановилась. Так само, певне, і в Празі і скрізь, і нічого тут незрозумілого та надзвичайного нема. Коли ж Вам з того прикрість, то самі винні, було не обсервувати мене, мов натураліст комаху, а вказати мені мою помилку, як людині і товаришці; се з усіх поглядів було б краще. По-французьки можна адресувати межинародню кореспонденцію по всіх краях і сторонах старого і нового світу, бо се дозволяє всесвітня поштова конвенція.
Не придавайте значення пустим речам. Досить уже й великих причин для «лютості», так не труймо ж себе хоч дрібними. Я тих причин теж досить маю: 1) Та сама, що й у Вас, — досада і тривога за Лілю, 2) нездужання перед самим виїздом, 3) те, що досі не викінчила роботи через слабості і всякі моральні злидні, 4) ціла колекція прикрих листів від приятелів і знайомих на самі розмаїті теми, 5) невиясненість найближчих планів, де і як жити і коруватись, 6) зв’язаність в грошах, тим більше тяжка, що свої «сметы» я знаю, а Оксанині визначаються щоденними несподіванками, 7) збіговисько найтрудніших дилем до рішення «в непродолжительном будущем», 8) повне обридження до всяких курацій і «скрежет зубовний» на думку, що вони все таки неминучі, 10) збори до виїзду, чого зроду ненавиджу. Здасться, досить і для двох «легіонів», але позаяк я вже давно «одержима», то можна відноситись до того, як до звичайного мого стану. Та, зрештою, так і відносяться всі. Люди чогось тільки до кровохаркання мають «суеверный страх» та до слова «сухоти», а решта все не біда… Ну, і слава Богу, я дуже рада за їх.
Тітка вже давно виїхала, і я Вам про те в свій час писала: або Ви забули, або лист пропав. Коли я не застряну в Цюріху, то «довезу» Оксану до Граніци, а сама подамся до Черновець (via Львів) і там застряну на довше, бо думаю, що моїм нервам (поетично виражаючись, «душі») нігде не буде такого спокою, як там. Се не значить, щоб і там був «абсолютний спокій», але релятивний, єдино можливий для мене, найбільший. З Відня напишу, коли будем у Вас, тепер ще не знаю. Постараємось приїхати не в середу. Цілую Вас і руку стискаю та не беріть люті хоч на мене.
Леся
P.S. Пробачте, що пишу на нову адресу, не діждавшись ще новішої, але думаю, що в тім нікому біди нема. Я не певна, чи Ви отримали мою вчорашню картку, а не хочу виїхати, не сповістивши Вас. Я і Ок[сана] виїдем позавтрьому (15 V / 2 V ст. ст.) перше в Цюріх, потім в Мюнхен. Коли схочете що написати зараз, то пишіть мені Zürich, Schweiz, poste restante, a далі я подам адресу. Сумніваюсь, щоб я надовго в Цюріху застряла, бо як буде кривавий або хоч «залізний» кашель, то яка ж там гідропатія? Після вчорашньої ночі кров більше не показувалась, але при кашлі чую смак ржавого заліза і кашель мокрий, хоч і не дуже, — при таких умовах ніяка вода не рекомендується. Але тут не маю пощо сидіти, бо тепер скрізь тепло, а життя удвох з Оксаною тут дорого коштує. І страшні простори району Сан-Ремо—Київ—Петербург мені вже нарешті не по нервах, хочеться бути хоч територіально ближче, а то мене не вистачить на 10-денні (а то й довші) обміни листів при теперішніх обставинах.
Я певна, що Ліля рефлектує на прикрість з властивою їй одвагою і видержкою. Хто знає, чи тепер так звана «воля» багато ліпша, — може, на нерви ще й гірша, буває часом і так… Може, позавтрьому її справа скінчиться. Але поки то я про те довідаюсь!
Пошлю бажаний заголовок з дороги, так ліпше.
Не думайте, що я «люта» на Вас, що так якось «сухо» пишу. Просто важка голова, і втома, і всякий клопіт, от і вже. Мізок, здається, не горить, але інші матеріали певне горять, бо я виїжджаю худіша, ніж приїхала… Ну, може, вода погасить те горіння. Побачимо! Бувайте здорові ще раз.
Л.
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 683 – 685, з архіву М. В. Кривинюка.
Примітки О.Косач-Кривинюк:
Попередні свої листи до М. В. Кривинюка Леся адресувала так: A Mr. Michel Kriviniuk. Prague. Rue Taborska, 3. Chez Mr Joseph Novacek. Autriche.
Цей лист заадресувала: Prague. Autriche. Ceske Politechnikum. Praha. Stud. Ing. M. Kryvyniuk.
Постараємось приїхати не в середу – бо в середу М. В. Кривинюк їздив з Праги на лекції.