20.09.1901 р. До І. Я. Франка
Чернівці | 20.ІХ 1901. Чернівці |
Cher Maître!
Таки не їду я у Львів, а се через 3 години рушаю на Україну через Новоселицю. Так обернулись деякі мої справи, що треба вже навпростець до Києва гнатись. Ще якби я певна була, що приїду та й застану всіх, кого мені треба, то, може б, якось два дні в себе вкрала, а так, без тії певності не одважуюсь тратити час, кошти та й таки здоров’я (воно в мене найгірш не любить втоми). Жаль мені, що більш тепер не побачу Вас і Павлика, та вже нехай до другого разу: я вже назнала шлях сей «за прірву», то, певне, їздитиму частіше.
Отже, щодо справ, які Ви були ласкаві взяти на себе, то я попрошу, чи не можна їх так врядити.
Як приїде Ганкевич, скажіть йому, що я гірко жалую об тій хвилині, коли передала йому ті злополучні рукописи, але вже «сталося», отже, вимагаю тепер від нього, щоб він зробив відбитку окрему перекладу Дікштейна «Хто з чого жиє», надрукованого в «Волі»; нехай скаже, що коштуватиме відбитка, а гроші йому будуть вислані зараз. Я думаю, ім’я його ще так мало відоме російським «властям предержащим», що можна гроші просто на його адресу слати. Решту перекладів (Лабріола, Енгельс, «Маніфест комуніст[ичний]»), коли він ще не почав друкувати, то нехай і не друкує, а віддасть Вам. Ви ж, будьте ласкаві, відішліть їх Василеві Сімовичеві (Чернівці, ул. Руска, ч. 12), і більш нічого.
Коли ж Ганк[евич] «паче чаянія» почав їх друкувати, то нехай назове «Видання групи укр[аїнських] соц[іал]-демократів» і скаже, скільки коштуватиме видання їх всіх, кождого нарізно, причім, коли писати мені поштою (я вже прошу, cher Maître, напишіть Ви мені се таки самі, а Г[анкевич] нехай тільки Вам на словах скаже, що треба, бо інакше не діждусь), то нехай «Хто з чого жиє» зветься відбиткою «Над морем», Лабріола – «Атта Тролем», «Маніфест» – «Раткліфом», Енгельса розправа – «Баладами», – аби здавалось, що я трактую про свою власну справу з редакцією «Вісника». Пишіть просто мені: Киев, Мариинско-Благовещенская, 97. Як вишлете переклад Сімовичеві, то напишіть: «Ваші вірші віддав ред[акції] «Буковини».
Щодо справи каталога українських книжок (що говорив з Вами Квітка), то як він буде у Вас в рукописі готовий, пришліть мені, а я, зробивши додатки, знов пришлю Вам (або все, або самі додатки), видавайте сей каталог, де хочете, під якою хочете фірмою, ми в те не мішаємось, бо на Укр[аїні] і так пустимо якось.
Простіть за хватаний лист, страшно спішуся. П[ан] Квітка щиро вітає Вас, він теж сьогодні їде на Укр[аїну].
Здоровлю Вас, і родину, і знайомих. Стискаю Вашу руку.
Леся Українка
P. S. Уваги з пов[оду] Ваших статей у «Віснику» пришлю з України.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 277 – 278.
Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 250 – 252. Українською мовою вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 373 – 374.
Подається за автографом (ф. 3, № 427/VIII).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 564 – 565. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
«Воля» – суспільно-політична газета, орган дрібнобуржуазної Української соціал-демократичної партії у Східній Галичині. Виходила у Львові в 1900 – 1907 рр. 1901 р. в № 13 – 19 тут був надрукований переклад брошури Ш. Дікштейна «Хто з чого жиє», яка через рік вийшла окремою відбиткою за підписом «С. Д.» («Соціал-демократ»).
Лабріола Антоніо (1843 – 1904) – літератор і філософ, пропагандист марксизму, активний діяч італійського і міжнародного робітничого руху. Перекладена була, очевидно, одна з його найпопулярніших праць «Нариси матеріалістичного розуміння історії».
Решту перекладів… Енгельса – Йдеться про переклад твору Ф. Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки». 1902 p. y Львові цей твір вийшов українською мовою (в перекладі С. Будового).
Сімович Василь Семенович (1880 – 1943) – український мовознавець, у той час був студентом, видав третю збірку поезій Лесі Українки «Відгуки».
Уваги з поводу Ваших статей у «Віснику» – «З останніх десятиліть XIX в.» («Літературно-науковий вісник», 1901, кн. 7, 8, 9). Цих уваг Леся Українка Франкові не надіслала.