5. Українська козацька шляхта доби середньовіччя походить від гностично-лицарських сект європейського середньовіччя
Микола Жарких
Управління
|
||
Наші «мальтійські лицарі» – запорожці, хронологічно останній з військово-чернечих орденів європейського середньовіччя (с. 322).
Запорожці не були мальтійськими лицарями – вони навіть називались інакше. Хто цікавий дізнатись, чим справді були запорожці – читайте мій енциклопедичний довідник «Українське козацтво».
Братства є продовженням тої самої великої релігійної альтернативи, яку вогнем і мечем було випалено в Провансі і Лангедоку (с. 362).
Братства не були гностичними сектами. Хто цікавий дізнатись, чим справді були братства – читайте мій енциклопедичний довідник «Українська культура».
Леся Українка є для нас самовидцем і трубадуром загиблої кількасотлітньої культури українського лицарства (с. 394).
В «Камінному господарі» маємо міф української лицарської спільноти, пам’ять про яку вже затерлася (с. 496).
Пам’ять не затерлася – просто такої спільноти не існувало. Тим-то я не можу сказати: «Читайте мій енциклопедичний довідник такий-то». Оскільки не існувало самого явища, то природно, що нема й літератури про нього. Хіба що ви прочитаєте мій енциклопедичний довідник «Україна 13 – 18 ст.» і самі переконаєтесь, що справді цієї літератури нема. З приводу цієї міфічної загибелі неіснуючого предмета тільки й можна зітхнути: