Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Вирок суду історії у «кримінальній справі» Лесі Українки

Микола Жарких

Управління

Я, Микола Жарких, суддя першої інстанції на Суді історії,

розглянувши прокурорський висновок Оксани Забужко на шестистах двадцяти чотирьох сторінках по звинуваченню Косач Лариси Петрівни, званої Лесею Українкою, у самовільному присвоєнні звання «Notre dame d'Ukraine», у гностичному світогляді, у приналежності до таємної маніхейської секти «українців» та в інших злочинах,

і ознайомившись зі справою означеної Лесі Українки, опублікованою видавництвом «Наукова думка» в дванадцяти томах,

прийшов до наступних висновків:

1. Звинувачувальний висновок складається виключно із прокурорських фантазій і не випливає із матеріалів самої справи.

2. Слідство у справі Лесі Українки велося Літературною прокуратурою із грубими порушеннями процесуальних норм, зокрема, із застосуванням методів ведення слідства, заборонених законом (простою мовою – тортур), про що свідчить фотографія підсудної на обкладинці Висновку.

3. Висновок не спирається на жодні прямі свідчення звинуваченої, навіть здобуті тортурами.

4. Згадані у Висновку особи: Косач П.А., Драгоманов М.П., Ковалевський М.В., буцімто належні до таємної маніхейської секти «українців», не дали ніяких свідчень ані про існування самої секти, ані про належність до неї звинуваченої Лесі Українки.

Суд бажає фактів,

не слів.

На цій підставі я виношу вирок про невинуватість Лесі Українки у всіх злочинах, згаданих на всіх шестистах двадцяти чотирьох сторінках звинувачення.

Окрім цього, бажаючи спільного добра, я виношу окрему ухвалу на адресу Літературної прокуратури: подавати до суду історії такі безпідставні доноси не тільки не дозволяється, але забороняється. Керівництво прокуратури має роз’яснити працівникам, що задачі літературної критики і катівні не мають між собою нічого спільного.