4. Гностицизм української інтелігенції походить з її козацько-шляхетського минулого
Микола Жарких
Управління
|
||
А от Україна шляхетська, «косачівсько-драгоманівська», початки якої губляться в млі нашого європейського середньовіччя, у 20 ст. скінчилася, схоже, безповоротно (с. 10).
Наше середньовіччя – києво-руське, не європейське; ані Косачі, ані Драгоманови до шляхти не належали.
Саме Україна шляхетська, «Українчина», є найбільш відпірною, найтрудніше піддатною на всяке вульгаризоване тлумачення (с. 12).
Українчина Україна існує, а шляхетська – ні. Українчина Україна – це міф, але новітній і продуктивний. А що кожен міф ховається за тисячоліття – то це закон жанру. Ще Драгоманов у своїх «Листах на Наддніпрянську Україну» зауважив, що історичні аргументи завжди є проти змагань українських націоналістів до незалежної держави.
Українчина «лицарська служба» святому духові, глибоко аристократична віра «досконалих» розвинулася зсередини тієї культури, котра сама була генетично лицарською – з культури колишньої козацької шляхти (с. 290).
Козацька шляхта у О.Забужко – це не обмовка, вона залюбки вживає це сполучення як термін (с. 302 та ін.), явно не розуміючи змісту цих слів. Але я не буду про це розводитись, бо моя стаття і так розрослася більш ніж треба.