31.05.1899 р. До матері

Люба мамочко!

Листа твого ми ждали, як бога, уже й Briefkrankheit починалась, я сьогодні збиралась писати укорительного листа, ну, та гаразд, що не написала, бо з таких листів нема нікому приємності.

Перше питання у тебе і всіх наших запевне: коли ми приїдем? Отже, і досі нема жадної певності! Апарат я ношу і при тому ношенні щодня виявляється потреба такої чи іншої поправки, а коли він дійде до «совершенства», хто його знає. Оце й сьогодні в 6 г[один] має знов прийти бандажист, забрати апарата і переробити до грунту всю верхню частину його, через те завтра лежатиму цілий день, се, впрочім, не дуже досадно, бо погода щось-то зіпсувалась, то й не жаль в хаті сидіти. Вчора коник «для проби» приказав мені більше ходити, ніж звичайне, отож я пішла для тої проби в Altes Museum і там в нижньому етажі подивилась ассіро-єгипетський відділ, я ж, властиве, цих речей ніколи в оригіналах не бачила. Найцікавіші здались мені сфінкси, таки справді «таємні істоти», і я не вірю, щоб то були образи раннього сонця, вони всі злорадні, таємні і страшні – чого ж би сонце мало бути таким?

Сьогодні вже проби не треба було, тож не ходила нікуди, тільки поїхала в магазин і купила собі дві блузи, довгу і коротку (блузку). Всякі «проби» показали, що для щоденного убрання мені можуть служити тільки довгі блузи (Morgenrocke), бо всякі спідниці, ліфи і навіть блузки при апараті невигідні, бо при ньому ні станика, ні корсета не можна толком надіть (пояс у ньому дуже широкий, т[о] є[сть] високо підходить), так на годину-дві для гуляння можна вбратись, але сидіть, а надто лежать дома таки найвигідніше im Morgenkleide. Через те я купила два Morgenkl[eider], таких, що до прання, одно за 8, друге за 5½ марок, а одно шерстяне за 11, се остатнє дуже гарненьке. Блузок коротких купила дві, дуже трудно знайти добрі для мене, бо тут все або англійські (з стоячими комірами крохм[альними]), або на підшивці і розщитані на дуже великих німок, а не на таких Wesen, як я. От і та, що я сьогодні купила, по матеріалу і фасону гарненька, але широка скрізь. Шляпи я ще не купила, все не виберусь ніяк до того Вертгейма.

З ваших порученнів Ліля вже сливе все купила, тільки морковок ніяк не може знайти, чи вони з моди вийшли, чи що, тільки нема нігде!

Хтіла я вчора піти на «Versunkene Glocke» (вдень), та побоялась і не пішла. Може, апарат врешті дійде до ідеалу, тоді, може (і то тільки – може), в суботу піду. Ліля бачила «Einsame Menschen» на сцені, – каже, що дуже хороше виходить, так, як і сподіватись трудно було. Драму сюю я тобі купила.

Ти, мамочко, не бійся, що я натруджу ногу, – тут сього не дадуть, скільки прикажуть, стільки людина й ходить. Тут єсть один пан, що рад би і міг би, як той Spanier, в 2 г[одини] додому вертатись, та от коник заборонив йому «без надобности» ходить, і сидить пан, правда, лається страшенно, але все ж сидить. Я, по думці коника і Geheimrat, належу до тих пацієнтів, що ходять менше ніж слід, і через те мені все приказується ordentlich spazieren. Все-таки в апараті ходить тяжкувато, та й сама нога ще не прийшла в нормальний стан, але прогрес чималий, напр[иклад], мене вже можна було «легко и без труда» посадити в ванну і витягти з неї; вночі я сплю без ніяких «оков» (Już dawno nie doznawałam takiej rozkoszy!), ну i т. д. Врешті, може ж, таки я скоро і сама тобі покажуся, не можу ж я безконечно тут стриміти!

Ну, бувай здорова, я ще Уксусові приписку зроблю. Цілую міцно тебе, папу і всіх. Куди ж тепер тобі писать?

Твоя Леся

P. S. Пакети досі в Гадячі вже.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 120 – 122.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 43 – 44.

Подається за автографом (ф. 2, № 195).

«Versunkene Gloke», «Einsame Menschen» – п’єси Г. Гауптмана «Потоплений дзвін» і «Самотні люди».