21.03.1899 р. До О. Є. Судовщикової-Косач

Моя люба Річі!

Ти вже другого листа мені пишеш, а я все мовчу. Ти, сподіваюсь, не сердишся, бо мені тепер «закон не писан», вживаючи не дуже ввічливого виразу. Все я думала, от визволюся з гіпсових кайданів, тоді вже писатиму, але сього ще довго ждати, як я бачу. Лежать на спині, зовсім рівно і низько, в гіпсовій нерухомості, се поза не поетична і не літератська, через те я нічого не пишу, окрім листів, та й тих дуже мало й короткі. Знаєш, як діти переводять малюнки на інший папір, накладаючи їх на шибку в вікні? При сій роботі дуже руки мліють, – отак мені тепер. Через такі чисто механічні причини я забула, що я літератор, і, коли читала твій лист про мої вірші, то здавалось мені, що річ іде не про мене, а про якусь іншу людину, отже, значить, я тепер об’єктивна.

Тим-то кажу об’єктивно, що «Казка» краще, ніж «Сон», бо вона і по формі літературніша, і по змісту цікавіша, а «Сон» написаний ще дуже невмілою рукою. Щодо chef d’œuvre то його, певне, і зовсім ще нема у нашого автора або, коли й єсть, то не друковане, бо його найкраща лірика (він все-таки лірик par excellence) не видана в світ, та, може, і не буде видана. Через що? Через брак одваги, бо інакше слід би видати, коли вже видавались далеко гірші речі. Тільки, заміть, брак одваги не горожанської, а – як би се сказати? – одваги стати «на торжищі» і виложити все, що маєш. По-моєму, сей автор по-дурному робить: або зовсім сховай свою лірику, або май одвагу стати з нею вище «суда глупца» і будь вільний в своїй пісні, як музикант, що вважає тільки на серйозну критику. Наш автор повинен ще добре подумати над сим.

Недавно читала я один глупуватий роман Bourget, але там поставлено цікаве питання про те, наскільки справжня моральна особа артиста може і повинна одбиватись у його творах. Bourget рішає, що у справжнього таланта його твір мусить бути антитезою його біографії, бо, творячи, він завжди вільний від свого щоденного «я». Ex! Трудно писать, треба скінчити!

Щось ви обоє не пишете нічого про Євцю, які її прогреси?

Ну, adieu-hhh! Цілую тебе міцно, і маму твою, і Євцю.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 100 – 101.

Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч., т. З, с. 193 – 194. Українською мовою опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 260 – 261.

Подається за автографом (ф. 2, № 94).

«закон не писан», вживаючи не дуже ввічливого виразу – повністю ця російська приповідка звучить: «Дуракам закон не писан».

«Казка» краще, ніж «Сон» – Йдеться про поему Лесі Українки «Давня казка» (1893) та вірш «Сон» («Був сон мені колись», 1891).

його найкраща лірика не видана в світ – тобто ті твори, які склали збірку «Думи і мрії».

май одвагу стати з нею (лірикою) вище «суда глупца» – Поетеса згадує тут вірш О. С. Пушкіна «» (рядок «Услышишь суд глупца…»).

один глупуватий роман Bourget – Поль-Шарль-Жозеф Бурже (1852 – 1935), французький письменник і літературознавець, у своїх творах захищав традиції буржуазного суспільства, зокрема в питаннях сім’ї і становища жінки. Йдеться про його роман «Учень» («Le disciple», 1889).

не пишете нічого про Євцю – тобто про дочку М. П. Косача Євгенію.

і маму твою – Ганну Іванівну Судовщикову.