Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

11.1902 р. До сестри Ольги

Листопад 1902 р. Сан Ремо

(Сей листок aparté, для тебе тільки).

Хвалю тебе, Лілея моя славная, що ти не ставиш всього на карту для любові. Мені дивно, що т[ьотя] Єля міряє любов таким надзвичайним аршином [мені дивно взагалі, як то можна міряти чужу любов – хто був в чужій душі?], я думала, що і в неї аршин наш. Взагалі вона мене тепер де в чому здивувала, та про се колись потім, не так се важно. Тільки ж не вважай ти так занадто і на всі околичності, бо знов же й у «жінок Косач» не раз буває, що вони приносять жертви таким людям або й околичностям, що зовсім того не варті. Не раз буває, що ми щадимо ті кошти, яких все одно ощадити не можемо і вони йдуть на справи, ще менше важні, ніж наші; не раз ми, щоб не зачепити чийого занадто дражливого почуття, ріжемо собі душу і завдаємо серцю повік незагойні рани. Але ж се вже «самосожигание» і до нього допускатись не слід.

Коли ти щаслива і маєш у всьому удачу, то не ображай своєї долі, не відпихай її дарунків, не марнуй їх. Що ти не переводишся до Львівського унів[ерситету], се, звісно, так і слід, бо тепер українцям ганьба вступати до нього. Що М. В. не їде до Києва, то теж розумно, бо міг би зруйнувати ледве-ледве налагоджену справу своєї заграничної науки. Але чому тобі не поїхати в гості до нього, то вже я не знаю. Вже ж од того нічого не завалиться і не пропаде, ні матеріально, ні морально. Се, звісно, ваше спільне діло, а не моє, тільки ж коли ви говорите зо мною на сі теми, то й я вимовляю свою думку. Trop de raison devient irraisonnable.

Взагалі, я, певне, менше розсудлива від тебе: я не завжди тямлю, «за що і через що я кого люблю», принаймі, часто буває, що за те саме я одного люблю, а другого ні люблю, ні не люблю. Здається, я тільки те напевно знаю, за що я кого перестаю любити. Часто, люблячи когось, я думаю: якби він був отакий і такий, вчинив те і те, то я б його не любила (і се напевне), але якби хто інший мав усі ті добрі прикмети, що сей, то чи я б того іншого любила? не знаю… навряд. На мою думку, в кожному почутті єсть іще щось недослідиме, un je ne sais quoi, і то, власне, теє «щось» дає барву цілому почуттю. І тут «чад» ні до чого. Напр[иклад], тебе я безперечно люблю без чаду і Мишу теж (братерське почуття, кажуть, найчистіше в світі), я стрічала людей, об’єктивно говорячи, не гірших од вас, чому ж я їх не любила більше од вас? Не знаю і, скажу правду, знати не домагаюсь. Люблю і вже. Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість. В світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю – любов’ю!

Я не стою за абсолютну правду такої «теорії любові», з мене взагалі кепський теоретик, але ж «кожний Іван Іванович має свою філософію», то нехай і в мене буде своя…

Коли ти пересердилась на Мишу, то добре, але я ще не пересердилась на нього за тебе (за других взагалі трудніше прощати, ніж за себе, – правда?). Я не розумію його поводіння в сій справі. Видно, справді «історія нас учить, що вона нічого не учить» – се власне я бачу на Миші і Шурі. Кому-кому, а їм би не випадало дивитись на все Familienstandpunkt, навіть om Philisterstandpunkt. Я з ними ще поговорю про се.

Ніжності Квітки тобі нема чого боятись ні з якого погляду: ти найбільшої ніжності варта, а він така чудово чиста натура, що від нього варто її приймати. Я дуже-дуже рада за ваші відносини. Він мені теж писав на сю тему.

Нападись там на Квітку, щоб не відносився з легкомисленим розпачем до свого здоров’я. То правда, що він дуже нещасний з тією неврастенією, і хто знає, що з нього буде з нею, але ж він тебе признав за Geistmedicus, то, може, ти якось його дух підтримаєш в сьому напрямі. Взагалі йому слід помогти. Папа обіцяв мені помогти найти місце «сиделицы» Квітчиній матері (не конче в Києві, можна в уїздах), та, здається, забув про сю справу. Нагадай йому якось (тільки не від мене, а від себе говори). Запитай Квітку, як стоїть тепер та справа, то він тобі скаже. Їх матеріальний стан дуже поганий, ще ж до того вони всі більш-менш хворі.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 380 – 382.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 435).

Датується за біографічними даними.

Що ти не переводишся до Львівського університету, се, звісно, так і слід – 1902 р. частина українських студентів на знак протесту проти політики австро-угорського уряду демонстративно залишила Львівський університет і виїхала на навчання за кордон (так звана «сецесія»).