14.11.1902 р. До М. В. Кривинюка
Сан-Ремо |
Дорогий брате!
Не по-людськи я зробила, що досі не відписала Вам. Та коли спочатку треба було залагодити різні наглі листи (переважно ділові та ще й на різних мовах), а потім вчепилась якась біда (відгук подорожі), якийсь плеврично-ревматичний біль, що відстрелив було і на праву руку, настільки, що й писати було трудно. Поки те минуло, я переважно валялась і якось мені ні робота, ні листи не йшли. Очунявши (цілковито), прийшлось братись заразом до різних клопотів і робот, та от і досі з листами не покінчу. Погано те, що ввечорі по 7-й не можна писати (заборонено), а й ті 6 годин, що дано мені на літ[ературну] роботу, сказано на три часті перебивати, то якось більше наладжуєшся до роботи, ніж справді робиш.
До «Мира божьего» ще не писала: приводжу в систему начитані матеріали та жду, що з редакції відпишуть, котра з моїх тем їм годиться. Поряд займаюсь і другою (Вам відомою) роботою, виписала ще матеріали з Женеви — надиво дуже хутко вислані — чекаю ще й з Берну, та без тих в крайнім разі обійдуся. Треба ще до віденської «Zeit» обіцяну статейку написати, та вже хіба згодом, бо 6 год[ин] на три роботи поділити, то повстане літературний хаос в голові.
Питаєте, що було в Києві за той час, поки я була там? Ну, про наші родинно-приватні справи, либонь, знаєте вже стільки, що й я, а тепер, може, й більше, бо відколи я з дому (хутко місяць) то мені ніхто з наших ні стрічки не написав — чисто «с глаз долой, из сердца прочь»… Чи не знаете Ви, що з ними робиться?
А з громадських справ якось мало тоді було уваги вартого. От прокламацій багато, з них 3-4 українські. Одна, про селянські справи (з пропозицією страйку) нічого собі, другі (терористичні) досить дурні і навіть трохи донощицькі (звичайне, несвідомо). Одна така наробила галасу серед укр[аїно]філів, бо зачіпала їх поіменно, виражаючи сором за їх існування перед чужими людьми (сором виражався за існування Грінченка, Мордовця і самих розмаїтих людей).
А так більш нічого не було, окрім розмов про всякі проекти студентських розрухів. Сподіваюсь, Ви тепер те саме знаєте, що й я, а певне більше, бо все ж Ви ближче.
Вибачайте, що я Вам досі не переслала Дориної карточки: в посилку забула вложити, а так забарилась з листом, що аж ось коли діждалась. Посилаю тепер і решту її перекладу. Я не знаю, куди Ви його мали помістити і через те не лишила у Львові: там гублять рукописі, коли вони без виразного призначення.
Ми на сей раз добре познайомились з Гарматієм [Грицем], і він мені дуже сподобався. З ним і з Старо[сольським Володимиром] я буду вести літературно-видавничі справи, а Вас я прошу (як і всі товариші, і Ліля), щоб Ви в Празі сих справ не розпочинали, бо в Празі дуже вже легко догадатись (кому не слід), від кого така діяльність походить. Переклад з Сеньобоса я пристроїла, нарешті, у «Просвіті». Своє буду друкувати окроме під тою ж фірмою і на ті ж фонди. З В. В. бачилась перед виїздом, та крім всяких принципіяльних і звичайних балачок нічого не було, бо не було потреби, а в потребі матиму вже в нього готову «зацепку».
Напишіть, куди поділи Ви той асортимент брошурок Драгом[анова], що я Вам послала колись з Палермо (чи з Конст[антино]поля)? Мені вони тепер потрібні. Якби Ви могли їх послати Гарматієві, то я була б Вам дуже вдячна, а я вже йому сама напишу, що з ними робити.
Пора кінчати, бо ніколи. Як управлюся трохи, то писатиму частіше, а ні, то посилатиму картки. Як знаєте що про наших (Лілю і Co.), то напишіть мені, бо сумно так. Бувайте здорові. Цілую Вас.
Леся
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 638 – 639, з архіву М. В. Кривинюка.
В. В. – на здогад О.Косач-Кривинюк, це міг бути Василь Васильович Водовозов.