4.12.1902 р. До Ф. В. Волховського

Високоповажний добродію і земляче!

Хоч моя відповідь властиве упередила Ваше запитання, та все ж я хочу обізватись на Ваш власний лист, коли обізвалась на посередничий. Тим більше, що я боюся, чи не вразила Вас немов навмисне діловитість і сухість тону в моєму першому листі. Було то через те, що я вважала себе зовсім Вам невідомою людиною, абстракцією в Вашій думці, сподіваним перекладачем Вашого твору та й годі. До того ж і писати перший лист до незнайомої особисто людини мені завжди трудно. Тепер же, коли Ви кажете, що знаєте мене, я буду говорити вже як знайома.

Даремне думаєте, шановний земляче, що я Вас не знаю. В Софії я не раз чувала Ваше ймення в мого дядька в хаті (я була при ньому останній рік його життя), пригадую собі, що я сама одсилала Вам його рукопись до друку [1]. Та й крім того, се вже Ви зле про мене думаєте, коли вважаєте, ніби я можу не знати людей славних – поза цензурою! Я знаю Вас давно і давно жалую, що Ваші думки бринять не тією мовою, що мої, тепер я рада, що можу їх хоч почасти «вернути» нашому народу. Не думайте, що се докір, – я не маю до того ні права, ні заміру, – ні, се просто радощі.

Я згоджуюся з Вами, що Ваша казка – се видатний Ваш твір (та вона видатна і взагалі між всею літературою рос[ійською] на подібні теми). Скажу просто, коли б вона мені була не до сподоби, я б не взялась її перекладати і навіть – не критикувала б її так, як се зробила в моєму першому листі до Вас. Ви ж не берете мені за зле моєї критики? Тут я ще мушу трохи назад завернутись: коли Ви не згоджуєтесь з моїм поглядом на фантастику в Вашім творі, то я Вам її перекладу так, як є, але я поясню ще свій погляд. Я не проти фантастики взагалі, і навіть така фант[астика], як у Вас, має своє право, але – здається мені – в якійсь іншій комбінації. На цілій Вашій казці знати подих детермінізму, власне, та ідея, що причини і їх наслідки панують над волею окремої людини і що людина, навіть з найліпшими замірами, нічого проти сили обставин не може – і тут раптом діло кінчається (як і починається) якимсь deus ex machina. Се вже не той стиль. Тут може інший простодушний читач подумає: коли вже той «старець» міг обернути селян в горобців, а діда в царя, то що ж йому було обернути царедворців у ворон, а селян в царедворців, то може б тоді і все гаразд було…

Мені прийшла одна ідея з поводу такого факту: мій один товариш так подібний до теперішнього царя, що ми його дражнили «Ваше величество», доводячи його тим більше до злості, що він сам добре тямить ту прикру подібність. Чому б не могло так бути і з Вашим Дементьичем? Будьте ласкаві, напишіть, що Ви думаєте про се і взагалі про мої проекти змін у Вашім творі. Посилаю оце для проби переклад початку з своїми змінами.

Я дуже радію з Вашого бажання «залити Україну» відповідною літературою в українській мові і бажала б бути дотепною помічницею Вам у тому. Отже, аби сили і снаги стало – «ми ще поборемось» поруч! Хотіла б я не зрадити Вашої надії на мій переклад, у всякім разі я до нього «серця прикладатиму», а там вже як буде, так буде. Бувайте здорові, мій шановний земляче.

Л. Українка

Примітки

Оригінал листа зберігається в архіві Інституту Гувера, колекція Ф. В. Волховського, фонд 5.

Вперше опубліковано: Леся Українка. 1871–1971. Збірник праць на 100-річчя поетки. – Філадельфія : 1980 р.

Подається за публікацією: Дун О., Скрипка Т. Листи Лесі Українки до Фелікса Волховського. – Слово і час. – 1991. – № 5. – С. 37–48.

1. Мається на увазі рукопис М. Драгоманова «Неволя веры в России», про що довідуємося також з «Почтового ящика» «Летучих листков фонда «Вольной русской прессы» (Лондон):

«В руках «Фонда» имеются следующие готовые к изданию (но нет свободных средств) рукописи: 1) «Неволя веры в России» М. П. Драгоманова, превосходное изложение для народа необходимости отделения церкви от государства» (Листок 21-й. – 1895. – 15 июня. – С. 8).