2.11.1902 р. До родини Косачів

Любії мої!

Вчора ввечері (в 5 г[один]) приїхала я в С[ан-]Ремо, та вже не могла зараз написати, бо не випав час: поки розложилась, повечеряла і т. і., то вже й спати схотілося з дороги. Та й тепер не писатиму довго, бо ще втома подорожня не минула. Хоч їхала я з чималими остановками, а все-таки поки людина не встановиться на стало, то щирого спокою немає. Як я писала зі Львова, так і виїхала, пробувши тільки один цілий день і дві ночі. Там було холодно і сніг ішов, отже, хотілося скоріш утікати, тим більше що справ не було багато. Бачила я там Богдана Комарова, що вже ходить до Льв[івського] універс[итету], – постаршав і споважнів так, що я аж не пізнала його.

У Відні я жила у брата і братової Кобилянської. Пробула аж чотири дні, бо перший день через втому нікуди не ходила і півдня проспала (дуже тепер тісно в австрійських вагонах, так що спати зовсім неможливо), другого дня була неділя, отже, скрізь все було зачинене, навіть до Nothnagel’a я даром проходилась. В понеділок записалась у Noth[nagel’a], але у чергу не попала, а попала тільки в середу. Notnagel мені сказав, що я ще не зовсім видужала від катару і що добре роблю, їдучи в S[an-]Remo, бо все одно, певне, прийшлось би зимою виїхати, приписав мені tiocol і другі ліки (що звичайне при слабостях в легких приписуються), розказав, де я можу гуляти в S[an-]Remo (якраз там, де я живу, на східнім березі), а де ні, і дав записку до мого лікаря з якимись наставлениями. Отож віденське світило дивиться на мене трохи менш оптимістично (хоч і каже, що я таки можу радикально поправитись), ніж швейцарські. Хто зна, котре з них має рацію, а може і всі, бо, може ж, я при виїзді звідси літом була в ліпшому стані, ніж тепер, після дощового, холодного літа і осені та після нервової втоми, на яку ми всі маємо чимале право сього року… Все-таки і Noth[nagel] каже, що стан мого здоров’я нічого собі (passable), тільки що на його ще не можна зовсім впевнятись, а треба таки ще стерегтись.

Справила я у Відні і всі літературні справи, записалась в бібліотеку (будуть сюди посилати книжки за 2 G[ulden] в місяць з пересилкою на мій щот), запевнила собі посилку безплатну газети «Zeit» (куди мене запрошено співробітницею), була у писательки Delle Grazie, ну, словом, все, що треба, справила. Та ще і в Burgtheatr’i на найновішій п’єсі була (буду про неї писати, то слід було піти). В середу рано виїхала з Відня.

У Венеції на сей раз не спинялась (проїхала повз неї вночі), в Мілані спинилась на 5 год[ин] (від поїзда до п[оїзда]), щоб записатись в бібліотеці італьянській, і вже нігде там не бігала, нічого не оглядала, бо я вже й так там двічі була, та й цікавостей там мало. В Генуї переночувала, щоб не з’явитись до Садовських серед ночі та не збивати тривоги, а виїхала вдень і отож у 5 г[один] вечора була тут. Тут літо ще куди не скінчилось і всі мешканці villa Natalia возяться в саду, копають, садять, поливають. Путя збирається сьогодні купатись в морі, бо гаряче (+ 25°), всі ходять в батистових блузках і солом’яних шляпах. Після віденської мокрості і туману се вдвоє приємно. Взагалі проти Австрії мені Італія, а надто Сан-Ремо, здається «дома»: тут і тепліше, і привітніше і природа, і люди. Всі мене прийняли як рідну. Хата у мене та сама, що й торік, і все по-торішьому.

Всі вам кланяються. Кінчаю, пора. Цілую міцно, міцно всіх!

Леся

Як мається Оксана? Напишіть скоріше.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 366 – 367.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 418 – 419.

Подається за автографом (ф. 2, № 104).

жила у брата і братової Кобилянської – у Степана Юліановича Кобилянського (1866 – 1940), офіцера австрійської армії, художника.

tiocol – органічна сполука, вживалась для лікування туберкульозу. Більше про неї – в енциклопедії .

«Die Zeit» – громадсько-політичний і науково-мистецький тижневик. Видавався у Відні у 1894 – 1904 рр.

Delle Gracie – Марія-Євгенія Делле Граціє (1864 – 1931), австрійська письменниця, про яку Леся Українка позитивно відгукнулась у своїй статті «Новейшая общественная драма». Письменниці були особисто знайомі, листувалися, але доля цих листів невідома.

буду про неї писати – такої статті Леся Українка не написала, і неясно, про яку п’єсу йдеться.