22.04.1902 р. До М. В. Кривинюка

Пишу до Вас, дорогий брате, таки зараз, нехай Вас мій лист шукає.

Перше піде «частина офіціяльна», а потім «комерс» (себто приватні справи).

Так от офіціяльна: п. Нестроєвої вже нема в Сан-Ремо, вона поїхала до Мерану, де проживе ще який час з дочкою (Лідією), так що Ви до її приїзду у Львів ще маєте час вернутись. У всякім разі я перекажу Ваші слова її товаришці, що зосталась тут, вони часто переписуються (а я ще не знаю адреси п. Нестр[оєвої]).

Справи з виданням не тішать мене, але що зробимо? Присилайте «лексикон», може, якось виправимо «китайщину». Сказати правду, якби то був хто інший перекладачем, то я взялась би просто зредагувати (все ж я, здається, можу писати «не круто», коли треба), але сього перекладача я боюся зачіпати, бо він має велику літературну амбіцію (ще не знаю, що він і про лексикон скаже).

Що вони сердяться, то вже нічого не поробиш, — через кордони люди завжди сваряться — побачитесь, то й помиритесь.

Коли квестіонар франц[узького] анкетиста вийде до 10 мая (н. ст.), то я б хотіла мати його ще тут в Сан-Ремо. А ще краще, напишіть, при якій газеті він вийде, то я його й сама знайду.

Майте на увазі, що я в Києві ще не хутко буду, не раніше половини іюня (ст. ст.), бо їхатиму довго, з Генуї до Одеси морем, та з усякими остановками. А крім того, можливо, що раніш поїду до Швейцарії попитати провірки діягнози у тамошніх спеціялістів. Коли буду в Швейцарії, то не мину й Женеви, се также прийміть на увагу, може, маєте що мені доручити.

Кузьмі я писала в той же день, що й Вам, та відповіді не маю… Коли трапиться побачитись особисто, то постараюсь вияснити точно, чи можна з ним хоч що-небудь зробити, чи треба вважати, що його нема («на нет и суда нет»…).

Щоб анкета не попала в руки обскурних людей, за те ручити не можу, бо то не знаю, від кого залежить, та й то не так важно, коли тільки вона поруч з тим попаде і в руки не обскурних — буде тільки видно, що на Україні, як і скрізь в Європі, є різні напрями, а се зовсім не біда.

«Записок» я ще не бачила, але тут є один спеціальний магазин, то певне, там знайду (може й сьогодні).

Воно правда, що тут «більше звісно, ніж в Росії», та біда, що часом більше звісно, ніж діється справді, се вже доля звісток з таких сторін, як Турція, Китай і т. і.

Чому не пишете про уривок «Ткачів», що треба доповнити? — я б воліла зробити се тут.

Напишіть теж, чи підходить Вам та італьянщина (соц[іяльна] белетристика), що я збиралась перекладати? То була б мені легка робота, сливе розривка, але як не треба, то все ж шкода заходу, через те й не починаю.

Та написали б і про другу італьянщину (Вашу).

Як зберуся в Швейцарію, то пошлю Вам телеграму, а Ви тоді пишіть мені на адресу Кузьми (або: Genève, poste restante — мені). Я буду теж в Берні і в Цюріху, коли вже буду в Швейц[арії]. Та Ви пишіть в Женеву, тоді я отримаю у всякім разі.

Оце й кінець «офіціяльній частині» — прошу її прийняти до відомості!.

Тепер приватне.

Уважайте, що Ви не тільки не винні, а скоріш праведні передо мною, що не слабуєте зо мною навзаводи — я дуже не люблю, щоб мене «мавпували» і волію бути в своїх хоробах самостійною. Як я Вам колись і прозою й віршами писала (може, Ви вже й забули за давністю часу), мене ніколи не потішала думка, що ось то, «може, іншим ще й гірше буває»; навпаки, якби я могла думати, що то тільки мені гірше, а всім іншим ліпше живеться, то, може б, мені приємніше було, ніж тепер… Зрештою, психологію Вашу розумію, бо, напр[иклад], я колись чулася дуже винною проти Вас, що Ви «на дачі», а я в місті (хоч і в ліжку), та й тепер чуюся винною, що Вам треба шукати кредиторів, або якоїсь «лямки», а мені ні. Ще більше я «винна», що не можу бути сама кредитором Вашим… Так що, бачите, ми з Вами квит у всяких «невільних гріхах» і можемо про се не думати.

Щодо діягнози, то і я не дуже в неї вірю (отже і в Швейцарію за провіркою збираюсь), а тільки все ж приймаю на увагу «на всякий случай». Дуже може бути, що то в мене все «нерви», хоч, сказати правду, вони то і єсть найподліший грунт при всякій слабості, бо їх медицина ще досі не вміє ніяк в шори взяти і кождий лікар з ними обходиться «по своєму крайнему разумению», по «внутреннему убеждению» і т. д. — словом, в невропатології ще панує до значної міри «диктатура сердца» à la Лоріс-Меліков. Нервами я, справді, з 14 літ хорую виразно (а «предрасположена», певне, зроду), а все таки про жадні «верхушечные» і взагалі про катари мені до остатнього року жаден лікар не казав, хоч вислухували мене часто. Я теж думаю, що інфекційний і не інфекц[ійний] процес далеко не все одно, а Вам я тільки реферувала думку мого лікаря, наскільки сама її зрозуміла.

Зрештою я великий профан в медицині і не тямлю гаразд різниці між «верхушечным притуплением», «верхушечным процессом», «инфильтрациею», «затвердением», «хроническим катаром», «катаральным состоянием» і т. д., через те, може, ні один з сих термінів мене не лякає, бо я, як дитина, не тямлю небезпеки. Дочитуватись і студіювати те все не кваплюсь, бо все одно, думаю, без спеціальної підготовки мало що зрозумію, нехай уже спеціалісти сушать собі голови мною, а я краще займусь приємнішими речами.

«Самопочуття» остатнього часу у мене досить добре, безсоння нема, апетит незгірший, «кухня» взагалі в порядку, напади більш не повторяються, нерви більш-менш не гірші, ніж звичайно, кашель тільки маленький, плевричні болі слабо і зрідка озиваються, на виду я скоріш червона ніж бліда, тільки вагу все трачу «без колебаний» і за сей місяць спустила 1,3 к[іло], і t° остатній тиждень робить «колебания» не в 0,5, а в 1,0°, але я відношусь до того спокійно, приймаючи те за «последние тучи рассеянной бури» — бронхіту і безсоння минулого.

Що кожде місце має своє «свинство» то правда, отже і Каїр, певне, має своє. Напр[иклад], я певна, що там мусить бути порох великий, як у всякій занадто сухій і гарячій стороні, а мені від певного часу порох дуже вадить, і я рада, що його тут у мене нема. Порох, дим і сажа — то мої найбільші вороги тепер, через те дуже добре, що мої вікна дивляться на море, що в хаті світло електричне і що в Сан-Ремо навіть зимою грубки не в моді (а тепер і непотрібні, бо й так гаряче). Але правда, що тут зміни t° за один день бувають і часті і досить раптові, та й вітер не завжди приємний, захід сонця завжди трохи різкий і дощ не так уже рідко йде, як я сподівалась. З тим усім я вже навчилася рахуватись (мені взагалі прийшлось «учитись жити»), але, може, інший раз і роблю які промахи, бо я все таки не іпохондрично настроєна і ніяк не навчуся боятись протягу, вогкої лавки, нежиту і т. п., хоч мені радять боятись того всього. Але я вже, певне, і вмру таким «дурним лицарем» Парсіфалем, що не знав страху «единственно от необразования», а не від того, що тямив свою силу… Пам’ятаєте: «nur Narren haben keine Angst», тим я і об’ясняю, чому я не боюся ні протягів, ні — діягноз.

Про Каїр ще є час думати; там європеєць може витримати тільки зимою, а до того часу, може, «гостям» обридне в Каїрі. Мама теж, як і Ви, все мені про Каїр повторяє, — видно я його не мину! Що ж, я рада побачити Єгипет, хоч би для пірамід etc. Хоч, властиве, не знаю, чого втікати аж у Єгипет від пустого катару? Тим часом думаю про поворіт «на тихі води», де сподіваюся бачити всіх, за ким скучила, отже і Вас. Я певна, що для Вас можливо буде одвідати мене в Зел[еному] Гаю, бо, певне, діло не стане за тим, щоб Вас запросили.

Тоді поговоримо і про Galizische Zustände і про всякі інші, які трапляться.

23.IV [10.IV ст. ст.] Оце послала Ганкевичу шматочок своєї італьянщини для «Волі», з просьбою, коли вона для «Волі» не годиться, щоб віддав Вам або «Мол[одій] Україні»; коли дістанеться Вам, то прочитайте і скажіть, що Ви думаєте про такий genre літературний, — може б, ми видали щось більше в такому роді? Я могла б, гуляючи, зладити, — се робота нетрудна. У всякім разі я, здається, владаю сим стилем краще, ніж публіцистичним. Мені досить сподобалась стаття у «Волі» проти бернштайніянства «Гасла» — я дещо в тім роді писала Сім[ови]чу, отримавши ч. 1 «Гасла», та, на жаль, тепер не маю сили писати публіцистику для друку, її у мене тепер ледве на приватні листи вистачає…

Ну, бувайте здорові і забудьте про мої «верхушки», бо «я ж тої пригодоньки не боюся»!…

Від Лілі мала вчора картку, що сильно зубрить.

Стискаю Вашу руку, мій щирий обсерваторе!

Л. Косач

Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 616 – 620, з архіву М. В. Кривинюка.

«последние тучи рассеянной бури» – перифраза з вірша О.Пушкіна «» (1835 р.): Последняя туча рассеянной бури.