6

С. Дікштейн

Переклад Лесі Українки

Тепер ми цілком вже можемо відповісти на питання, поставлено у нас з початку сеї книжечки.

Хто з чого живе? Хто живе з власної, а хто з чужої праці? Хто з чого содержує себе: хто з праці своїх рук, а хто з праці чужих?

Тепер всіх людей ми можемо поділити на три гурти.

Перший гурт дуже невеличкий. До нього належать люди, що живуть або содержують себе з власної праці; до нього зачислимо всіх ремісників, що мають свої знаряддя і матеріали до праці і самі працюють, і всіх селян, що мають стільки землі, аби могли жити з праці на ній.

Другий гурт – найбільший. До нього належать робітники, що не мають свого струменту, селяне, що або мають дуже мало землі, або зовсім не мають і мусять продаватись, продавати свою робочу силу. До нього ж зачислимо всіх ремісницьких челядників, наймитів відробкових і т. д.

А третій гурт складається з тих, що мають знаряддя до праці, але самі ними не працюють, а заставляють працювати других. З тих, що живуть, утримуються і багатіють з чужої праці, з заграбованої від других людей надвартості. До сього гурту належать фабриканти, господарі, майстри, властителі земель, купці, поліція, військо, чиновники, міністри і царі.

А тепер я Вас спитаю, чи то справедливо?

Чи справедливий такий поділ на багатих дармоїдів і бідних працівників? Справедливий чи ні? В першій половині нашої книжечки ми вже добре довідались, який то наш світ. Є в ньому невеличка жменя людей, що живуть, розкошують на кошт всіх інших людей. Як то так може бути? Через що? А через те, що та маса людей невільна; через те, що кожен з них мусить продавати свою робочу силу, мусить продавати себе.

Через що ж величезна маса людей мусить себе продавати?

А через те, що у неї нема знаряддів та матеріалів до праці. А ми вже бачили, що той, хто не має знаряддів до праці, мусить себе продавати, бо інакше помре з голоду.

Отже, коли ми хочемо змінити, поправити, поліпшити сучасні порядки, коли хочемо усунути злидні у одних і розкіш у других, що ми повинні зробити?

Очевидно, ми мусимо зробити так, щоб кожний мав свої власні знаряддя до праці.

Тоді кожний працюватиме для себе. Ніхто не буде працювати для других, ніхто не буде віддавати надвартості своєї праці. Тоді ніхто не буде купувати людей і їх робочої сили; ніхто не буде відбирати надвартості; ніхто тоді не зможе багатіти з праці других; ніхто не буде содержуватись з чужої праці.

– Зробити так, щоби кожний мав свої знаряддя до праці? Але як то зробити? В тім власне завдання, – скажете ви.

– Як зробити? Дуже просто! Відібрати струменти до праці від тих, у кого їх забагато і віддати для користування працівникам.

– Відібрати?! Силою?!! Але, на милість, як то відібрати? Хіба то можна? Чи ж то удасться? Чи не погано це?

Отож я на всі ті питання постараюсь тут відповісти.