Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

3

С. Дікштейн

Переклад Лесі Українки

Невільник чи не невільник то все одно, – могли б ви мені відповісти. Річ не в тім, хто невільний, а хто вільний; а в тім, чи то правда, що кождий содержує себе з власної праці, чи то правда, що тільки з власної своєї праці можна збагатіти? «Знов скажу Вам – не спішіть! Дійдемо і до сього; мусимо все докладно розібрати».

Всякий робітник, чи слюсар, чи столяр, чи. кравець, чи швець, коли не має грошей, не має струменту, не має робітні, йде на вулицю, щоб собі як-небудь зарадити, щоб кому-небудь продатись. Раніше чи пізніше він знайде майстра або фабриканта, що його купить.

Через що ж він його купує? Чи не через те, що йому сподобались очі робітника? Ні! А може стало йому шкода робітника – і він хоче йому помогти? Але де там! Він купив його, бо знає, що робітник вміє і може доглянути верстата, кувати молотом, клепати підошви, одним словом через те, що він має робочу силу.

Коли фабрикант купляє його, то думає тільки про те, чи є у робочого сила і чи він вміє робити; і якби у нього не було сеї сили – фабрикант не взяв би його й даремно; йому потрібна, дуже потрібна, тільки робоча сила. Для нього найперша річ, скільки заплатити за ту силу робочу.

Це для нього – завдання.

Не трудно зрозуміти, скільки треба заплатити за склянку, за чоботи, за сорочку. Обчислюється попросту скільки годин витрачено на вироблення сих речей.

Нехай на те, щоб зробити склянку, треба півгодини праці, а на те, щоб зробити пару чобіт, треба 10 годин, щоб зробити тарілку – 1 годину. Нехай у нас за годину праці платять 10 коп. (бо в срібних десяти копійках також година праці). Не важко тепер вичислити, що коштує склянка.

Як на неї пішло півгодини праці, то коштує вона п’ять коп. Як на чоботи пішло 20 годин, то коштують вони 20 раз по 10 коп. або два рублі. Як на тарілку пішла година, то й коштує вона 10 коп. Але як обчислити, що коштує людина, скільки заплатити за її силу? Чи годиться цінити людину як товар?

Чи годиться, чи ні – то дарма ! Але, доволі вже, що сила людини ціниться, як товар. Припустимо, що на цілий день купують робітника, себто його робочу силу. Припустимо далі, що сей робітник, щоб жити і працювати, щоб підтримати свою робочу силу, мусить доставити щодня по 60 коп. потрібних йому на харч, одежу, і на те, щоб набратись сил для дальшої праці. В такому разі ми можемо сказати, що відновлення його сили коштує 60 коп. (як 10 коп. мають ту ж вартість, що й година праці) або 6 годин праці; інакше можна сказати, що його робоча сила коштує 6 год. праці, що вартість його робочої сили є 6 год. праці.

[Треба пам’ятати, що вартість робочої сили рівна стільким годинам праці, скільки треба її на те, щоб робітник заробив суму, потрібну на піддержування свого життя.]

Фабрикант дуже добре знає, що робоча сила варта 6 годин праці, себто стільки, скільки коштує 6 тарілок або 12 склянок і через те платить робочому за його силу, як за всякий інший товар, що коштує 60 коп. Отож виходить, що робітник завсігди дістає за свою робочу силу якраз скільки йому треба на нужденне содержання себе. Вернемось ще раз до нашого питання – нащо фабрикант купує робочу силу? Через що продав її робітник, то дуже ясно; до сього примушує його голод, котрий сильніший від вродженого всякому чоловікові почуття волі, сильніший від сорому.

Так для чого ж фабрикант купує робочу силу? Чи не для забави? Ні! Ну для чого ж? А щоб заробити, щоби забагатіти, як вони люблять казати, «з власної праці».

Щоб докладно вияснити, нащо фабрикант купує робочу силу, роздивимось – декілька прикладів найкраще вияснять сю справу.

Припустимо собі, що хтось закладав фабрику, котра виробляє з бавовни (вати) нитки. Нехай він бавовни купив на 1400 руб., машин купив на 80 руб., 24 руб. ужив на вугілля до парової машини, на газ та на інші додатки, і нарешті пустив в рух свою фабрику. Отже бачимо, що він видав 1504 руб. на заснування фабрики. Як гадаєте, нащо він пускає в рух свою фабрику? – Очевидно для того, що хоче свої нитки продати дорожче, ніж заплатив за бавовну, машини, газ; справді, як виробить з бавовни нитки то продасть їх не за 1504 руб., а схоче дістати за них більше, н. пр. 2000 руб.

Але хотіти, то ще не досить; треба щоб йому справді дали 2000 руб. А чи дадуть йому то, ще хто його зна. Якби могло статися таке чудо, щоб машини пряли бавовну без помочі робітника і якби тоді наш фабрикант заніс до купця свої нитки і запросив за них 2000 руб., купець просто відповів би йому так : «В твоїх нитках є передовсім вартість бавовни 1400 руб., або (коли на виробленню десяти копійок потрібно годину праці) 14000 годин праці і потім вартість машини 80 руб., або 800 годин праці, потім вартість вугілля, газу і т. д. 24 руб.. або 240 годин праці. Разом 15040 годин праці. Отож твої нитки варті ні більше, ні менше як 1504 руб., і більше ніж 1504 руб. за нитки тобі я не дам». Чи був би вдоволений наш фабрикант з такої відповіді – не знаємо. Знаємо тільки, що до сього часу машини самі робити не можуть і що на фабрикантове щастя до машин потрібна ще людська праця. Фабрикант се розуміє, наймає 100 робітників і платить їм за їх робочу силу, як за товар, по 60 копійок.

Робітник, найнятий за 60 коп. на день, чистить бавовну, пряде, мотає нитки і т. д., одним словом, докладає до бавовни свою працю. За першу годину він доложив до неї одну годину праці, збільшив її вартість на одну годину або на 10 коп.; по двох годинах він додав до неї дві години праці або збільшив її вартість на 20 коп. (коли на виріб 10 коп. йде одна година праці.) По 3-х годинах додав до її вартості 30 коп і т. д., нарешті, за 6 годин праці доложив 60 коп. вартості, якраз стільки, скільки фабрикант заплатив йому за його робочу силу. Отож за 6 годин праці робітник цілком відробив свою плату. Так працює він цілий тиждень, а через тиждень фабрикант забирає нитки, заносить їх на ринок і знов хоче за них 2000 руб.

– Скільки хочеш за нитки? 2000 руб.? То забагато, – каже купець фабрикантові. – Невже ж ти думаєш, що в твоїх нитках справді є 2000 руб. вартості? Де ж там! Ось полічи зі мною. Є в них, як сам знаєш, на 1400 руб. бавовни, на 80 руб. машин, на 24 руб. вугілля і газу, крім того є ще на 360 руб. (коли на тижні працювало 100 робочих шість день, по шість годин на день, за плату по 10 коп. за годину; 6×6×100×10=360 руб.); а вартості разом в твойому прядиві є на 1864 руб. Отож можу тобі дати за нитки 1864 руб. і ні копійки більше.

– Як то? То ж так нічого не зароблю? Я ж сам видав на нитки і інші видатки якраз 1864 руб.; де ж мій дохід? Для чого ж я порядкував на фабриці? Що мені з того прибуло? Навіщо мені вся ця комедія?

Дійсно, доходу не було б, виріб ниток не оплатився би, якби нашому фабрикантові не спало на думку: задержувати ще на фабриці і примушувати довше працювати своїх робітників, що вже відробили за шість годин свою плату цілком.

– Як то? – могли б сказати робітники, – ти примушуєш нас довше робити, коли ми вже відробили свою плату? Ми додали до бавовни як раз стільки вартості, скільки коштувала наша робоча сила.

– Що ви там мені кажете? Я купив вас, а не вашу робочу силу, купив вас на цілий день і в сей день можу з вами робити все, що мені схочеться. Не базікать, а робить!

І робітники, замість того, щоб по шістьох годинах праці піти з фабрики відпочивати, або працювати на себе, зістаються на фабриці і працюють ще 6 годин. Фабрикант додає їм бавовни, докуповує машин, вугілля. Робітники по кожній годині своєї праці докладають до тої нової бавовни нову вартість і через 6 годин кожний з них додає до бавовни 6 нових годин вартості Розуміється, що та нова вартість вже нічого не коштує фабриканта, бо вона йому приходиться цілком за дармо. Один робітник таким способом додає 60 коп.: 100 робітників додають за 1 день 60 руб., за тиждень додають вони 360 руб. вартості.

Коли тепер наш фабрикант схоче продати сю нову частину свого прядива, то скільки він за нього дістане? Очевидно, що знов 1864 руб. або 18640 годин праці, (ми ж умовились, що 10 коп. мають в собі одну годину праці.)

Тепер обчислім, скільки коштують самого фабриканта отсі нові нитки. Отож в них буде вартість нової бавовни (1400 руб.), вартість нових машин (80 руб.), вартість нового вугілля і газу (24), і 3600 годин доплаченої від фабриканта праці робітників, котру він присвоїв цілком дармо. Тепер фабрикант вже з охотою віддасть нитки за 1864 руб., бо вони його не коштували стільки, а всього 1504 руб. (1400 бавовна, 24 вугілля і газ, 80 машини). Тепер вже вироблення ниток не тільки оплатиться, але дасть ще і прибуток.

Зробім тепер останній рахунок, себто возьмім рахунок того вироблення ниток, де фабрикант платить робітникам, і додаймо до нього рахунок того виробу, де вже він нічого робітникам не платить, а бере їх працю за дармо. Наш фабрикант видав на бавовну два рази по 1400 руб., отже 2800 руб., два рази по 80 руб. на машини і два рази по 24 руб. на вугілля і заплатив 100 робітникам за 6 день 360 руб.; а всього видав 3368 руб. Дістане ж і за першу половину ниток 1864 руб. (бо той, хто купує, рахує, що фабрикант платив робітникам за кожду частину ниток). Значить, фабрикант має 360 руб. прибутку (3728 – 3368 = 360 р.).

Звідки ж взявся той дохід? А звідти, очевидно, що за прядіння другої бавовни фабрикант нічого не заплатив робітникам; що робітники другу половину своєї праці віддали йому дармо; що крім 3600 годин оплаченої праці, робітники доложили до бавовни ще 3600 годин неоплаченої праці; себто додаткової, неоплаченої вартості, або як звичайно кажуть, 3600 годин надвартості.

[Отже, що то таке – надвартість? Надвартість – це та вартість, котру робітники докладають до виробу після того, як відроблять свою робочу плату. це є неоплачена праця робітника.]

От тепер вже знаємо, нащо фабрикант наймає робітників. На те, аби з їх праці мати користь, аби з них витягати надвартість.

Отже звідки наш фабрикант має свій прибуток, свою користь? Чи з власної праці? Очевидно, що ні. Значить, з чужої? Так, з чужої праці, з праці робітників. Робітники півдня роблять тільки на себе, другого півдня вони роблять на фабриканта; пів життя свого працюють вони для себе, для своєї родини, для своїх, а друга половина життя іде на те, щоб фабрикант міг мати дохід з своєї бавовни, щоби він міг відбирати надвартість.

Що ми тут казали про фабриканта бавовни, можна сказати про всіх господарів, майстрів і фабрикантів на світі. Всі вони купують робітників, всі купують їх робочу силу на те тільки, щоб з їх праці користуватися, щоб приказувати їм працювати довше, ніж треба, і таким робом багатіти.