Пекло. Пісня 5

Данте Алігієрі

Переклад Лесі Українки

Здалека почало мені вчуватись

Квиління жалібне, страшне ридання

І плач, аж серце почало стискатись.

Стояв я там, де вічнеє смеркання,

Де гомін, мов шум моря у негоду,

Мов вітрів супротивних бушування.

Пекельний вихор не спиняв ходу,

Жене раптово духів далі й далі

І крутить їх, мов каламутну воду.

Отам-то чутно скарги, крики, жалі!

Як тільки стрінуться дві юрби душ прокляті,

Клянуть небесну мудрість від печалі.

І я довідався, що тут на муки взяті

Всі грішники, що тілом зогрішили,

Убогі розумом, а почуттям багаті.

Немов шпаки, що ціле небо вкрили,

Зібравшися в громаду всі, зимою,

Зібрались духи ті – їх вітри

З усіх усюд, з гори, з низин юрбою,

Нема надії їм, нема спочинку,

Ніколи не розстануться з журбою.

Як часом видно зграю журавлину,

Що лине в небі з жалібним квилінням,

Так бачив я, як душі без упину

Летіли в вихрі з криком-голосінням.

«Учителю, – сказав я, – хто ті люди,

Що в чорнім вихрі мучаться летінням?»

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 309.

Вперше надруковано в «Літературній газеті» від 27 вересня 1945 р., № 25, за чорновим незакінченим і недатованим автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 890).

Леся Українка переклала тільки початок п’ятої пісні «Пекла» – першої книги «Божественної комедії» італійського поета Данте Аліг’єрі (1265 – 1321). Особливий інтерес до творчості Данте вона виявила у 1898 р. Цього ж року написала вірш «Забута тінь», присвячений поету. Ймовірно, що у 1898 р. вона й переклала уривок з «Пекла». Почерк поетеси теж дає підставу орієнтовно датувати переклад кінцем 1890-х років.

Подається за автографом.