Євангеліє по св. Луці
Моріс Верн
Переклад Лесі Українки
Ми можемо, не гаючи часу, перейти до розбору євангелія по св. Луці, що планом своїм надзвичайно нагадує план св. Марка, але відрізняється від нього чималими додатками і численними змінами. Це євангеліє починається з передмови такої цікавої, що її конче треба тут навести.
Довідавшись, – каже автор, – що чимало людей взялося складати оповідання про події, що сталися серед нас, так, як ми їх чули, від людей, що були із самого початку свідками і діячами божого слова, я вважаю своїм обов’язком теж простежити все від початку, о велебний Теофіле, і описати для твого вжитку докладним способом, щоб ти знав напевне, як маєш дивитися на ті речі, яких тебе навчено (св. Луки, гл. І, 1-4).
Це значить, що письменник мав перед очима проби євангельської історії, він зовсім не применшує їхньої вартості, але вважає, що він може зробити краще, завдяки додаткам і змінам, що матимуть певне значення; між цими пробами ми не можемо не поставити і власне друге євангеліє, тобто св. Марка. Отже придивимось, до якої міри св. Лука заховує, до якої міри збагачує або змінює текст свого попередника?
З самого початку св. Лука дає нам дуже цікавий вступ до євангельської історії; це є поява ангела Гавриїла жерцеві Захарії, батькові Івана Хрестителя; далі йдуть так звані сцени благовіщення та одвідин, снів Марії, вродження Івана і спів, вложений в уста Захарії.
Йосиф, законний і признаний батько Ісусів, і Марія вибираються з Назарету галілейського у Віфлеєм іудейський, щоб там записатись нащадками Давидовими згідно з указом імператорським. Марія народжує там сина, ангели в небі співають йому хвалу, а пастухи, сповіщені богом, приходять відвідать його. Ісус, обрізаний по закону, був понесений у храм, де його привітав Симеон і пророчиця Анна. Потім його родичі знов подалися у Назарет. Вірні звичаю щороку святкувати Пасху а Єрусалимі, вони водять туди кожний раз Ісуса, і він там, маючи дванадцять років, показує свою надприродну освіту в розмові з книжниками (гл. І, 5 II, 52).
Дійшовши до цього, ми зауважимо, що св. Лука далі тримається плану св. Марка, роблячи при тому значні зміни не тільки в подробицях стилю, але і в фактах. П’ятнадцятого року панування Тиберія Іван Хреститель починає проповідувати хрещення й каяття в долині Йорданській. Тут св. Лука розвиває тему тої проповіді, що у св. Марка тільки зазначено; тут же , при згадці про хрещення Ісуса, він подає його генеалогію по признаному батькові і доводить її до Авраама і навіть до Адама.
Сцена спокуси Ісуса через диявола розказана з додатками, невідомими св. Маркові. Ще в Назареті Ісус починає свою службу, пояснюючи текст Ісайї, що справді є програмою тієї месійної діяльності, яку він повинен провадити в Галілеї. Погано прийнятий своїми земляками, він іде жити в Капернаум. Призвання Симона, Петра, якова й Івана тут зовсім замінене оповіданням про дивний полов риби, поставленим у початку ніби для пояснення.
Св. Лука переставляє два епізоди св. Марка: навчання на морському березі і вибір дванадцяти апостолів. Це дало йому привід, щоб вставити дуже до ладу догматичну промову з прославленням убожества, з докорами багатству, з порадою любити своїх ворогів, із порівнянням людини, слухняної науці Ісусовій, із людиною, що збудувала оселю свою на скелі; ця промова відбулася не на березі морському, а в полі, де зібралася величезна юрба.
Після цього доктринального викладу св. Лука вміщує епізод, невідомий Маркові, але це, скоріше, тільки нова форма лікування молодої біснуватої, що розказана у Марка (VII, 25 і далі) : ми говоримо про зцілювання здалека раба римського центуріона; Ісус хвалить віру цього не-ізраеліта. В іншій місцевості, званій Наїн, він, не прошений ніким, а так, зглянувшись, вертає життя молодого хлопця, єдиного сина вдови. Св. Марко не має цього, так само, як і розповіді про людей, посланих від Івана Хрестителя до Ісуса.
Натомість, Марко умістив між останніми сценами з життя Ісуса епізод про жінку, що зливала дорогі пахощі на голову Ісусові і мала собі подяку за те; Лука змінив значно розповідь про цей випадок і заставив Ісуса дати відпущення гріхів цій людині, виставленій жінкою непевних звичаїв. Ми бачимо, що весь цей розділ написаний дуже вільно порівняно з тим взірцем, який, думаємо, був перед очима письменника.
Далі особливість, відмічена нами, повторюється скрізь, окрім тих уступів, де оповідається про прихід до Назарета. Св. Лука вважав за краще поставити це в іншому місці, як ми бачили вище; він теж розсудив поминути додаток про страту Івана Хрестителя за наказом Ірода Антипи. Він навіть наважився на значнішу жертву, а власне – залишити частину з св. Марка VI, 45 – VIII, 26, чи то через те, що в ній є кілька уривків невеликої вартості, чи, скоріше, тому, що хотів заощадити місце, щоб розвинути речі, невідомі його попередникові.
Отже, для того, хто зважив причини переробок, перестановок та скорочень, знайдених у перших главах (розділах) євангелія Луки, буде зовсім легко пояснити пропуск, на який ми вказуємо, і зовсім не треба вдаватися до цілком неймовірної гіпотези, ніби Лука мав такий примірник св. Марка, де не було згаданого розділу.
Тільки що розібрана частина євангелія св. Луки (гл. III, 1 – IX, 17) відповідає, в цілому, євангелію Марка I, 1 – VIII, 26; тут, як і там, мова йде про діяльність Ісуса як Месії в Галілеї і в близьких до неї країнах. Сповіддю св. Петра починається друга частина євангельської історії, присвяченої мукам Месії в Єрусалимі, і тому, що було перед ними. Знову св. Лука тримається тексту св. Марка і переказує його на кількох сторінках, злегка змінюючи. Потім раптом залишає його, приводить купу промов і подій зовсім невідомих другому євангелію.
Ця частина третього євангелія має таку спеціальну вдачу, що деякі автори воліли розбирати її окремо, як Подорож із Галілеї в Єрусалим. Уривки, що слід там відзначити, такі: апостоли ходять накликати вогонь небесний на самарянське село; посилання сімдесяти учнів; об’ява головних повинностей по закону, і після цього притча про доброго самаритянина; гостина у Марти і Марії; притча про недоброго друга; похвала віри в Бога і тримання себе напоготові; притчі про вірного друга і про фігове дерево, що господар не наважується рубати його, хоч воно й неплідне; лікування в суботу слабкої жінки і чоловіка з водянкою; рада запрошувати на бенкети убогих і сірому; притча про запрошених, що не прийшли, про милосердя боже, що готове прийняти розкаяного грішника; притча про блудного сина, про невірного управителя; оповідання про вбогого Лазаря і про багача; вдячність вилікуваного самарянського прокаженого; покарання неправого судді по наказу Ісуса; випадок із Закхеєм у Єрихоні і притча про таланти.
Коли порівняти спокійно й уважно розділ св. Луки IX, 12 – XIX, 27 і св. Марка VIII, 27 – X, 52, то приходиться зробити такі зауваження: третє євангеліє, очевидно, взяло свою оправу з другого, елементи його знаходяться у св. Луки більш-менш у такому самому порядку, особливо з початку; однак, св, Лука не вагається взяти якийсь уривок і поставити його в кінці книжки, як то видно при розгляді епізоду св. Марка X, 35 – 45, що є з чималими змінами і в зовсім іншому вигляді у св. Луки XXII, 24 – 32.
Далі, з цілого оповідання св. Лука заховує тільки один стих (порівн. св Марка X, 1 – 11, і св. Лука XVI, 18); або знов св. Лука, способом, противним тільки згаданому, вибирає з останнього розділу другого євангелія (оповідання про муки) деякі події і ставить їх перед приходом у Єрусалим; так він робить там, де мова йде про головний закон (Марка XII, 28 – 34): там дата змінена і разом із тим додано пояснення про те, що значить ближній (Лука X, 25 – 37). Те ж саме – із словами про неплідне фігове дерево з другого євангелія (Марка XI, 12 – 14, 20 і далі), що змінились у притчу про неплідне фігове дерево і господаря, що показує велике мілосердіє (Лука XIII, 6 – 9).
Часто можна знайти у св. Марка якесь коротке слово, що св. Лука бере за тему, щоб широко її розвити; ми не можемо входити тут у подробиці, а тільки вкажемо на те, що гарна притча про десять мін (св. Лука XIX, 11 – 27), – це, власне, переведена в подію тема з св. Марка XIII, 34. З цього ми можемо вивести, що розділ св. Луки IX, 18 – XIX, 27 має в собі багато оригінально розвинутих уступів, переважно про молитву, віру, тримання себе напоготові, відпущення гріхів, боже милосердіє, божу ласку; але треба не вагаючись відкинути здогадку, підтримувану деякими екзегетами, ніби св. Лука визначає певний план подорожі, за яким ми можемо стежити за Ісусом від Галілеї до Єрусалиму. Це так тільки здається, коли ж придивитися ближче, ця гадка зникає; дійсно, епізоди й промови йдуть один за другим і чіпляються один за другий без жодного поступу, так що не можна визначити точок подорожі.
Ми закінчимо тут цей ряд спостережень, звертаючи увагу на те, що на цих сторінках ми доказали, що св. Лука дуже добре знав ті уривки (св. Марка VI, 45 – VIII 26), які, як могло здаватися спочатку, він зовсім лишив на боці (св. Марка VIII, 11 і 15 можна віднайти у св. Луки XI, 6, і XII, 1). До цього ми додамо, що ми вже вказали на лікування здалека раба римського центуріона, як на нову версію лікування, описаного в другому євангелії (порівн. Луки VII, 2 – 10 і Марка VII, 25 – 30).
Так ми доходимо до глав, присвячених останнім подіям і воскресінню Ісуса (св. Луки XIX, 28 – XXVI, 53). На цих сторінках третє євангеліє переказує досить вільно оповідання Марка, тільки збагачує його чималим числом елементів; знов же ми знаємо, що Лука виймає кілька епізодів, не те щоб незначних, і переносить їх до ранішого періоду, часом навіть змінюючи їх цілком. Ми зупинимось тільки на сценах воскресіння.
Св. Марко тут говорить дуже коротко. Виходячи від головної теми, св. Лука змінює і доповнює свого попередника. Він запевняє, що жінки подають учням дивну новину, що Ісус явився спочатку двом з них по дорозі до Емаус, потім одинадцяти апостолам та іншим учням. Воскреслий господь дає своїм учням пораду, як вони мають виконувати те високе призначення, що випало їм, і здіймається на небо, забезпечивши так успіх своїй справі.
Тепер ми маємо можливість задати собі справу відповідно до того, що можна назвати способом праці автора третього євангелія. Згідно з тим, що об’явлено в передмові, він користувався джерелом признаної вартості – писанням ранішим, де говориться про однакові речі, а, власне, євангелієм св. Марка; це писання він, можна сказати, вложив у своє, тримаючись загалом його плану і часто передаючи його уступи з невеличкими змінами. Але поруч із тим, він доповнив його в трьох основних пунктах:
1) подіями, ранішими від громадської діяльності Ісусової, тобто
2) сценами дитинства;
3) сценами воскресіння;
зводом порад, найбільше щодо молитви, віри й милосердя.
Розбираючи науково ці частини, можна зауважити, що св. Лука, хоч і дуже уважний часом під час наслідування свого попередника, так, що може здаватися боязким компілятором, навіть переписчиком, однак вміє бути зовсім вільним і незалежним, коли переставляє розповіді та епізоди, або, що значно важливіше, змінює їх.
Таким чином, він виконує своє завдання «дослідити все від самого початку» і дати повне оповідання, варте того, щоб його було прийнято за правдиве. Що значить, однак, вираз «списати (євангельські факти) доладним способом»? Ці слова завели на непевний шлях багато критиків, що надто дбали про те, аби знайти у св. Луки такий спосіб роботи, як у істориків 19 століття, легко забуваючи про ті взірці, які мав перед собою письменник, тобто історичні книги Старого Завіту, а, власне, оповідання про блукання Ізраїля в пустині, і картина славних справ Ілії та Єлисея.
Справді, у св. Луки немає нічого схожого на лад, коли під цим розуміти логічну еволюцію, основану на документах. Він дає тільки звід фактів та доктрин, призначений для вжитку набожної громади, для гурточка вірних або й просто для одного віруючого, яким мав бути отой Теофіл, що для нього св. Лука, як сам визнає, почав і довів до кінця свою працю.
На останніх сторінках у св. Луки ми бачимо, як цей письменник напирає на те, що історія євангельська є тільки справдження і сповнення св. Письма. Господь під час зустрічі в Еммаусі так говорить: «Люди безумні! думки неймовірні до всього, що казали пророки! Чи не мусило статися, щоб Месія пройшов усі муки, аби увійти у свою славу?» Далі євангеліст провадить: «Потім, починаючи від Мойсея і доводячи всіма пророками, він роз’яснив їм у всіх писаннях усе, що про нього говорилось» (Луки XXIV, 25-27). Трохи далі письменник вертається до тієї самої ідеї і наводить, власне, Псалми, що мали б, поруч із Законом Мойсеєвим та Пророками віщувати докладно історію євангельську (Луки XXIV, 44 і далі).
Примітки
Подається за виданням: Верн М. Євангеліє. – Львів: 1905 р., с. 14 – 25.