Походження євангелій
Моріс Верн
Переклад Лесі Українки
Відкладаючи трохи далі деякі остаточні вказівки про історію критики євангелій, ми приступаємо тут до питання про можливе походження наших книг. Для цього ми маємо вже багато вказівок: по-перше, та обставина, що вони всі були писані по-грецькі (просимо відкинути традицію, ніби єв. св. Матвія – переклад з єврейського або арамейського, бо вона не має жодної вартості), ставить нас досить далеко від початків церкви; потім великі промови, так звані есхатологічні (у св. Марка, гл. XIII, і паралельні місця у св. Луки та Матвія) переносять нас, скоріше за все, в часи, пізніші за Титове руйнування Єрусалиму в 70 р. христової ери, – це відноситься до перших трьох євангелій; далі непевний характер географічних кадрів доказує, що письменники мало знали середину Палестини і жили, певно, в приморських містах Сирії; нарешті, ми вкажемо на розвиток доктрини, що вже є міцною у св. Марка, у св. Луки показує ухил до соціалістичного містицизму, у св. Матвія приймає закінчену форму, а врешті у св. Івана являється з усіма прикметами тонкої теології, нахиленої трохи до гностицизму і у будь-якому разі мало доступної для загалу.
Все це заставляє нас віднести початок наших євангелій до часу між 80 і 100 роками (близько того; так, св. Марка в 80, св. Луки в 90, св. Матвія в 100) в громади християнські, що жили в приморських містах Сиро-Фінікії, щодо євангелія св. Івана, то ми поставимо пізніше, в першу чверть другого століття, а з’явилось воно, певне, в якійсь громаді в Сирії або Малій Азії.
Перейдено до питання про авторів. Друге євангеліє являється нам як твір певного Марка, що допомагав в роботі св. Павлові і св. Варнаві і, як запевняє легенда, св. Петрові теж; малоймовірно, щоб цей переказ мав яку-небудь вартість. Євангеліє постало, напевне, спочатку в анонімній формі, а тільки потім, коли з’явилось кілька інших видань, подумали про те, що б відрізняти їх за авторами, говорячи: Добра звістка про Ісуса Христа по такому-то.
Те ж саме ми скажемо й про намір надати третє євангеліє певному Луці, учневі й товаришеві св. Павла; на цей раз твір є чисто особистим, при тому він призначався виразно певній людині, але ім’я мусило швидко загубитись, і тоді почали шукати в історії первісної церкви особу з доброю славою, щоб поставити її в заголовку.
Даючи ім’я вже не товариша апостолів, а справжнього апостола, одного з перших учнів Ісуса, святого Матвія, в заголовку євангелія, що було написано третім, а тепер займає перше місце, хотіли, мабуть, додати йому більшої вартості проти подібних творів; але ми доказали, що прикмети цього євангелія ставлять його на добру далечінь від початків церкви, і воно не може бути жодним способом твором людини, що знала особисто Ісуса.
Чи цей переказ походить із того самого часу, коли була зложена книжка? Це дуже можливо, і ми мали б тоді справжній приклад псевдонімії, або псевдоепіграфії. Тим часом, якщо ім’я св. Матвія не згадується в самій книжці, а тільки стоїть в заголовку її, то нема чого наполягати на цьому.
Зате четверте євангеліє є твір виразно псевдонімний; його автор намагався виставити апостола проти апостола, св. Івана проти св. Матвія. В самій книжці автор об’являє, що він не хто інший, як «той учень, котрого любив Ісус», трудно в цій постаті бачити когось іншого окрім апостола Івана; це і так зрозуміла церква, виписуючи це ім’я в заголовку книги. Тут ми маємо справу з писанням псевдоепіграфним, на погляд тих, що складають більшу частину Біблії, і нам сердечно шкода тих людей, що завзято силкуються зв’язати хоча б найтоншою ниткою містичного письменника першої чверті II століття з сином галілейського рибалки Зеведея.
Ми скажемо дуже мало про текст наших євангелій, обмежуючись згадкою, що текст, переданий нам, який ми можемо відновити за допомогою рукописів V ст. і дальших часів, дійшов до нас незіпсований; однак він має численні варіанти, і в новіших виданнях до нього закралися числені уступи, зовсім позбавлені автентичності, власне у св. Марка (XV, 9 – 20), і у св. Івана (VII, 53, – VIII, 11), тобто неналежні до первісної редакції, поминувши деякі окремі вірші.
Примітки
Подається за виданням: Верн М. Євангеліє. – Львів: 1905 р., с. 51 – 54.