Висновки

Моріс Верн

Переклад Лесі Українки

Ми коротко зберемо до купи в формі положень, зв’язаних взаємно, здобутки наших дослідів над євангеліями.

1) Всякий виразний погляд на євангелія мусить виходити з дослідження початкового писання про їх взаємні відносини, а дослід може бути поставлений тільки достотним порівнюючим аналізом.

2) Цей аналіз показує, що автор єв. св. Луки знав і користувався єв. св. Марка, що автор єв. св. Матвія знав і використовував єв. св. Марка й Луки, а автор єв. св. Івана знав і використовував єв. св. Марка, Луки і Матвія; отже, євангелія йдуть одне по одному так: св. Марко, св. Лука, св. Матвій і св. Іван.

3) Цілком виразний намір різних євангелістів був зовсім не в тому, щоб доповнити один одного, а в тому, щоб замінити собою інших, бо вони вважали себе здатними дати видання «Євангелія», вищого від усіх попередніх праць.

4) Завдання св. Марка було в тому, щоб подати в повній формі виклад про месійний характер, наданий церквою Ісусові Назаретському; св. Лука, св. Матвій і св. Іван по черзі розвивали цю тему, з чималими догматичними відмінностями і кожний по своїй волі змінював історію євангельську, щоб дати місце ідеям, милим для авторів або, скоріше для гуртів чи шкіл, до яких належали автори.

5) Ці різні видання євангелія є, таким чином, творами справжніх теологічних шкіл, що вживали грецької мови і мали все, що можна назвати дуже виразними особистими ознаками; школи ці процвітали, за всіма ознаками, починаючи з 75 р. серед поважних християнських громад у Сирії й Малій Азії.

6) Всі в купі внутрішні і сторонні свідоцтва сходяться в тому, що треба відкинути гіпотезу, ніби єв. Марка написане раніше 80-го року нашої ери; разом із тим вони примушують не ставити початку єв. св. Матвія пізніше 100-го року нашої ери; дати ці більш-менш певні, як і та дата (90-й рік), що ми даємо для єв. св. Луки; можна вважати, що єв. св. Івана явилось на світ у першій чверті II століття.

7) Нема причини припускати існування одного або кількох євангелій первинних, або різних форм, що перейшли канонічні євангелія раніше, ніж перейшли в кінцеву форму; ще менше можна гадати, що євангелісти могли користуватись джерелами писаними чи усними, аби переробляти твори своїх попередників; що найбільше можна припустити, що автор євангелія св. Марка мав у розпорядженні елементи, зведені в кінцеву форму, писаними чи усними; але пробувати віднайти їх було б марним заходом.

8) Євангелія канонічні, це є твори анонімні, їх дату й походження можна визначити тільки досить невиразно, і то, не називаючи авторів; очевидно, вони всі чотири належать до того часу, коли християнство порвало зовсім із жидівством, і сперлось на гуртки не ізраїльського походження; всі чотири відверто ліберальні при своїх окремих відтінках, і показують вплив тенденцій св. Павла.

9) Зміст євангельської історії головним чином списаній з постаті і діл Месії, таких, якими знайшли їх вчені первісної церкви в книгах Старого Заповіту; «Євангеліє» – це є писання догматичне під прикривкою історії, і має на меті доказати, що тип Месії, провіщений через пророків, був справджений Ісусом з Назарету.

10) Цей доказ ставить конечним існування особи з цим іменем, що справді існувала і викликала глибокий і міцний рух у жидівській громаді в Галілеї та Юдеї за часів імператора Тіберія, як своїми вчинками, так і останніми муками, якими закінчилась її діяльність.

11) Призначення виразно теологічного характеру євангелій напевно провадить за собою поменшення їхньої вартості як історичних документів, але тим самим ще ясніше виставляє їх незрівняну вартість релігійну й моральну. Це плоди думки зовсім свідомої і розваженої, дозрілого й обмисленого переконання, це ті твердо й широко закладені підвалини, на яких виросла будова християнської доктрини.

Примітки

Подається за виданням: Верн М. Євангеліє. – Львів: 1905 р., с. 65 – 68.