У Києві

Михайло Драй-Хмара

Р. 1894-го Леся переїжджає в Київ для постійного мешкання. Жила вона вкупі з своєю меншою сестрою Ольгою, якій треба було закінчувати освіту. Леся вчила сама сестру, виготовлюючи для неї навіть підручники.

Ще раніш, р. 1890-91-го, проживаючи в Колодяжному, Леся склала для неї «Стародавню історію східних народів», що її потім ця ж сама сестра видала у Катеринославі р. 1918-го. Перед тим як писати цього підручника, Леся звернулася до свого дядька М.Драгоманова, щоб він порадив її, як краще та по яких джерелах складати курса стародавньої історії. «Драгоманов, – як передає Ольга Косач-Кривинюк – віднісся дуже уважно до того прохання своєї улюбленої племінниці, вибрав німецькі та французькі книжки, які радив їй, яко джерела, і прислав їй, додавши до них докладні поради про складання курсу історії» [Леся Українка. Стародавня історія східних народів, видання перше, Ольги Косач-Кривинюк. Катеринослав 1918, передмова, 1]. На підставі рекомендованих Драгомановим джерел та відповідно до його порад і була написана Лесина «Стародавня історія» [Перед смертю Леся дозволила надрукувати «Стародавню історію», але перед друком бажала переглянути її та дещо виправити. Між іншим, вона хотіла ілюструвати її і навіть сама повибирала малюнки для того, але тяжка недуга не дала їй змоги це зробити, і підручника видано так, як він був написаний одразу – без жодних змін та поправок і без малюнків].

Леся жила з сестрою в маленькому помешканні на розі Стрілецької та Підвальної вулиці.

«Який то був привітний куточок! – згадує Старицька-Черняхівська. – Це були дві хатки і кухня – мезонін над будинком, що стояв в глибині двору, в садку. Були ці хатки гарно й привітно прибрані, перша – вітальня, друга – спальня, а разом з тим і їдальня молодих господинь. Пам’ятаю, що коли я тільки підіймалась по дерев’яних східцях до цієї господи, мене вже охоплювало радісне почуття: панували там – література, праця, дружба і молодість» [Л.Старицька-Черняхівська. Хвилини життя Лесі Українки. Літературно-науковий вісник, 1913, X, 19].

Літературні вечірки, відколи приїхала Леся, влаштовувались частіше. Розпочалася інтенсивна праця над перекладанням зразкових творів європейського письменства. Крім того, складалися хрестоматії для дітей старшого віку. Працювати було над чим – аби тільки була охота!

З Старицькою-Черняхівською Леся бачилася частіш, ніж з іншими, бо вона разом з нею студіювала англійську мову. Уроки вони брали у якоїсь miss Копейкіної.

«Сама miss Копейкіна, – як свідчить Старицька-Черняхівська, – ширококісна й грандіозно збудована дочка Альбіону, невважаючи на свою архіросійську фамілію, жодного слова по-російськи не знала, і ми розумілися з нею на французькій мові. Тут я на свої очі бачила, яка надзвичайно здатна до мов була Леся. Це було щось просто незрозуміле, якийсь талант, інтуїція! Англійська мова, як відомо, дуже трудна до виголошування і до правопису, і Леся і читала і писала завжди вірно. Сама miss, яка упевняла нас (може, щоб потішити мене), що в Англії дуже мало людей, які пишуть грамотно, дивувалась Лесиним здатностям» [Там само, 20].

«З того часу, – додає Черняхівська, – минуло двадцять років. Мої знання англійської мови сплили за водою, і знову вернулася я до свого «первобытного состояния» – «I cannot reply, I was ill yesterday», а Леся… Леся останній раз, коли ми бачились з нею, здивувала мене своїм знанням англійської мови: читала вона і балакала по-англійськи як по-українськи» [Там само, 20].

За серйозне студіювання англійської мови Леся взялася, очевидно, під впливом свого дядька М.Драгоманова. «От жалко, – пише він в одному з листів до неї, – що ти англійську мову закинула. Англичани все-таки найрозумніший народ у світі, і в них завше вивчишся більше ніж у других» [Недруковані листи М. Драгоманова до Лесі Українки. Червоний шлях, 4-5, 188-189]. Це сказано було в 1890-му році, а в 1894-му Леся, як бачимо, береться вже за цю справу.

Про знання Лесею французької та німецької мови нема що й говорити -ними вона володіла цілком, тобто читала, писала й говорила. Крім того, Леся знала ще й італійську мову. В тому ж таки листі, якого ми допіру цитували, Драгоманов пропонує Лесі дещо перекласти з італійської мови: «Поправившись, ти для мене переложиш дещо і італьянського, — з Carducci, которого я тобі преподнесу» [Там само, 189]. Це стверджує й Старицька-Черняхівська:

«Вона цілком володіла німецькою, французькою, італійською і англійською мовами. Вона могла писати не тільки прозу, а й вірші на всіх цих мовах» [Л.Старицька-Черняхівська. Хвилини життя Лесі Українки. Літературно-науковий вісник, 1913, X, 20 – 21].

Крім нових мов, Леся знала також і старолатинську та грецьку. Натяк на знання Лесею грецької мови знаходимо в одному з листів Драгоманова до неї. Говорячи в цьому листі про працю Терновського «Христианская церковь в эпоху вселенских соборов», він завважав: «Там тільки уїдливі місця проти єпископів навіть в писаннях святих, як Григорій Назіанзін, приведені по-грецькому. Та ти, здається, знаєш цю мову» [Недруковані листи М.Драгоманова до Лесі Українки. Червоний шлях, 4-5, 191].

Від К.В.Квітки ми довідалися, що Леся дійсно знала старі мови, латинську та грецьку, і що вона здобула це знання від тих хатніх учителів, які готували її брата Михайла до класичної гімназії – вона училась разом з братом. Грецьку мову Леся засвоїла настільки, що могла перекладати «Одіссею». Як свідчить Квітка, вона ще замолоду, коли жила в Колодяжному, переклала з «Одіссеї» 3 пісні.

Взагалі треба сказати, що Леся була надзвичайно здатна до мов. Пробуваючи, напр., у Софії у Драгоманових, вона ґрунтовно вивчила болгарську мову. Про знання нею польської мови не приходиться й говорити, бо польське письменство вона знала не гірше, ніж українське – стежила за ним, писала про нього [Див., напр., її розвідку «Заметки о новейшей польской литературе». Жизнь 1901. І, 103 – 123]. К.В.Квітка передає, що проживаючи останню зиму в Єгипті, Леся купила підручника іспанської мови й розпочала студіювати цю мову.

Що Леся дуже добре знала російську мову, свідчить один цікавий факт, поданий Старицькою-Черняхівською. Наприкінці 1890-х років приїздив до Києва Г.О.Мачтет. Його цікавило українське життя, українське письменство. Познайомившись з Лесею, він дуже вподобав її та її талант. Одного разу він запропонував їй написати що-небудь по-російському, і Леся заради жарту написала російського вірша «Когда цветет никоциана». Мачтетові він дуже сподобався.

Була ще одна людина, в сфері впливу якої знаходилася довгий час Леся Українка. Ця людина була одірвана від українського життя й закинута в далеку Болгарію, але й відтіля вона стежила за ним і прокладала йому певні шляхи. Це був дядько Лесі Українки Михайло Петрович Драгоманов.