18.03.1913 р. До Ф. П. Петруненка
Гелуан |
Вельмишановний пане Петруненко!
Пише мені Ф. Колесса, що він не читав статті Борейка про музикальну етнографію, бо не має «Рідного краю». Хоча я в свій час, по просьбі автора, просила маму послати Колессі числа з тою статтею, але, може, мама якось проминула в листі або забула мою просьбу. Боячись, щоб і знов так не сталось, прошу вже тепер повторити мамі сю просьбу і, коли мама дозволить, зібрати ті числа і послати їх на адресу: проф. Філарет Колесса, ул. Голомба, ч[исло] 11, Львів. Коли Ви сповните се прохання, буду Вам дуже вдячна, коли ж се через що-небудь невигідно, то, будьте ласкаві, сповістіть мене, а я напишу авторові, щоб послав Колессі свій примірник, що він напевне зробить, бо дуже інтересується, щоб Колесса ту статтю прочитав.
Як будете писати до мене, то сповістіть, чи дістав Сірий мого листа, посланого в листі до мами, і чи не дав він хоч на словах якоїсь відповіді на нього. Сей добродій знов узявся до «політики мовчання» супроти мене, а проте мені ж треба знати, чи правдива, чи ні чутка про те, ніби він видає II том моїх творів без жодної попередньої про те умови зо мною. Розуміється, на нормальні відносини се звучить якось дико – таке видавання чужих творів без дозволу автора, але вже мені траплялось переживати чимало «укінчених фактів» (між іншим, і з боку Сірого), так що я вже з їх не дивуюсь, а тільки стараюся їм запобігти. Коли побачите Сірого, скажіть йому, що я дякую за присилку першого ч[исла] «Дзвону», але що прикре враження від «хитрощів» редакції «Дзвону» супроти мене ще не затерлося в моїй душі і через те я поки ще не озиваюсь ні до нього, ні в Париж, чекаючи, поки наступить спокійніше відношення. Неприємності писати «себе дороже стоит», а приємного я поки не почуваю і не думаю, отже, зостається одно – мовчати. Вам ся фраза, либонь, не зовсім зрозуміла (довго та й зайво було б поясняти її значення), але Сірий повинен зрозуміти, «о що ходить».
Заодно попрошу Вас уже й другій редакції – «Літературно-наукового вісника» – сказати від мене, що я дякую за присилку грошей, тільки прошу не посилати нічого рекомендованого на мою дівочу фамілію, бо я з тим мала великий клопіт і тільки завдяки тому, що за мене поручились люди, добре відомі в Гелуані, я могла одержати ту невеличку суму (великої таки, певне, не видали б) і то не без довгої прилюдної дискусії на пошті. Я могла б про се і просто в контору «Вісника» написати, але там листи читають дуже неуважно, се я виводжу з того, що не прийнято на увагу моєї просьби посилати мені журнал сюди (І і II кн[ижки] за сей рік я зовсім не одержала, а 12 кн[ижку] одержала через Кутаїс).
Починаю вже думати про поворіт додому, але навряд чи виїду до великодня. Певне, прийдеться десь на великодньому тижні на море пуститись (се дуже вигідно, бо тоді на російських пароходах дуже мало публіки, в каютах просторно та й харч іде ліпше, ніж звичайно).
Не знаю, чи зможу на сей раз заїхати в Київ, хоча і дуже хотілось би одвідати маму, побачити родичів і знайомих, та й справи деякі з редакціями варто б уладити, але щось я туго поправляюсь сей рік, не так, як бувало в попередні роки в Єгипті. Себто мені, розуміється, значно ліпше, ніж було дома торік (то вже було так, надто восени, що хоч не живи на світі), але якось вага моя, а вкупі в нею і сила, дуже мало збільшується. Не знаю чому, але навіть торішнього літа, хоч стан мій не раз був гострий, я в перервах могла більше і ліпше працювати, ніж тепер, а тут, чи мене курортний режим деморалізує, чи люди заважають, але робота майже зовсім не йде. Ходити я зовсім не можу безкарно, раз поїхала з конечності в Каїр, то три дні потім хорувала. Більше двох листів у день не можу написати. Ex, інвалід таки з мене. Отож, коли до великодня не наберуся сили, то вже, певне, не бути мені в Києві, боятимусь розтрясти і ту силу, що маю, а може, спинюся на тиждень в Одесі, і хто з родичів схоче та зможе, той мене там одвідає. Все ж я ще не трачу надії побувати в Києві. У нас тут уже починається літо, то, може, я і сили наберуся.
Будьте здорові, привітайте маму і Михайла Васильовича. Пробачте, що клопочу Вас, я вже Вам «колись на весіллі борщ перекину».
Л. К.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 449 – 451.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 655 – 656.
Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1423). Автограф не зберігся.
Датується за листом до Ф.М.Колесси з 18.03.1913 р.