Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?
Лист на сайт
Стрічка новин (RSS)
Посилання сюди (1)

Перебіг дискусії

Микола Жарких

Початок дискусії поклала стаття Сергія Єфремова. Аналізуючи твори, надруковані в 1898 – 1902 роках, автор у досить гострій манері звернув увагу на слабкі (на його думку) твори, запропонував своє бачення причин цієї слабкості і застерігав українських письменників від подальшого розвитку цих слабкостей. Основним матеріалом слугували твори Гната Хоткевича, Ольги Кобилянської, Наталі Кобринської, Катрі Гриневичевої, альманах «Живі струни». Аналізуючи творчість Ольги Кобилянської (їй присвячено 42% обсягу статті), Єфремов 6 разів згадав статтю Лесі Українки «Малорусские писатели на Буковине», яка була опублікована в 1900 році і містила огляд творчості Кобилянської.

Леся Українка оцінила твори Кобилянської дуже високо; натомість Єфремов ставився до її творів скептично і переважно негативно, а тому і висловлював свою незгоду з оцінками Лесі Українки. Слід також знати, що Єфремов у своїй статті закинув перекладачеві творів О.Кобилянської для журналу «Жизнь» перекручення оригінального тексту. Переклади були опубліковані без підпису перекладача, але хто хотів, знав (як знаємо ми), що цим перекладачем була Ольга Косач, молодша сестра Лесі Українки.

В лютневому номері «Літературно-наукового вісника» за 1903 р. надруковано редакційну замітку «В погоні за новою красою», замітку І.Франка «Принципи і безпринципність» та замітку В.Коцовського «Для прояснення неясності» – всі присвячені статті Єфремова.

Джерелами, які висвітлюють спробу дискусії, є листи Лесі Українки з грудня 1902 – березня 1903 р.:

Оскільки всі вони доступні для читачів моєї статті через один клац, я не даватиму гіперпосилання щоразу, а лише зазначатиму, з якого листа що цитується.

Перша згадка про статтю Єфремова міститься в листі до О.Кобилянської з 30.12.1902 р.:

Чую, що в «К[иевской] ст[арине]» була «критика» на когось (чорненького), на Кримського і Хоткевича, яко на «декадентів». Мені обіцяють ту критику прислати сюди. Має бути щось не конче мудре. Моя мама збирається щось відповідати в чиюсь оборону, а може, і хтось (білий) щось напише.

Михайло Петрович Косач (старший брат Лесі Українки) в листі до О. Кобилянської (грудень 1902 р.) обіцяв відгукнутись у пресі на статтю С. Єфремова. «Я, – зазначав він, – оце пишу протест проти таких спроб критики, думаю послати до «Руської мислі», сподіваюсь, що там надрукують. Певне, і Леся в «Мире божому» теж не дасть спуску» [«Літературна газета», 1952, 20 березня].

Отже, на першому етапі (в грудні 1902 р.) планувалось, що родинний клан Косачів виставить три друкованих відповіді, які мали написати Олена Пчілка, Михайло і Леся. Думка, що Лесина відповідь з’явиться в російському часописі «Мир божий», належить виключно Михайлу (на той час Леся Українка вважалась неначе співробітницею цього журналу, якраз вирішувалась доля її статті про М.Конопніцьку).

Леся Українка отримала статтю Єфремова в Сан-Ремо, мабуть, 22 або 23 січня 1903 р. (принаймні в листі до М.Павлика з 22.01.1903 р. про неї ще нема згадки, натомість в подальших листах, починаючи з листа до сестри Ольги з 23.01, згадки про неї зустрічаються постійно).

Вона була дуже роздратована статтею (зіритована, як вона сама висловлювалась) і швидко написала свою відповідь у формі листа до редакції. Вона була прикладена до листа Лесі Українки до матері з 27.01.1903 р. і призначалась для журналу «Киевская старина». На випадок відмови «Киевской старины» Леся просила, щоб мати переслала листа до редакції журналу «Мир божий».

Так воно зрештою і сталося. Редакція «Киевской старины» відмовилась її публікувати, хоча сам С.Єфремов, який отримав цю відповідь у приватний спосіб, наполягав на її публікації. 13.03.1903 р. Леся Українка повідомляла О.Кобилянську:

«Моя відповідь поїхала до «Мира божого», та, певне, і там нічого не буде, бо та полеміка з невідомим ширшій публіці критиком на теми спеціально українські не може, певно, зацікавити преси і публіки російської».

Після цього Леся Українка відмовилась від подальших спроб публікації свого листа. Рукопис його на сьогодні не виявлений.

В тому ж листі вона повідомляла і про інших учасників дискусії:

Брат мій писав, що мав щось зладити для «Русской мысли» в відповідь Єфремову, але не знаю, чи вже зладив, бо взагалі він дуже зайнятий. Також не знаю, чи написала що мама.

Щодо цих двох відповідей я не вмію нічого сказати, мабуть, вони не були написані. На цьому спроби літературної дискусії скінчились. Як зауважив у своїй статті Єфремов, ненормальні умови розвитку української літератури, відсутність власної української преси перешкоджають формуванню літературних напрямків – і так воно сталось, неначе по-писаному.