Метод подвійного дна та інші способи іносказання

Микола Жарких

Наведеними прикладами не вичерпується застосування методу подвійного дна у творах Лесі Українки. Його існування можна вважати об’єктивно доведеним, і немає сумніву, що Леся Українка користувалась ним повністю свідомо, хоча й не залишила щодо нього ніяких автокоментарів. Вона користувалась цим методом протягом всього творчого життя, більше двадцяти років.

Разом з тим цей метод не був для Лесі Українки єдиним і виключним методом; вона користувалася й іншими методами. В загальному плані метод подвійного дна є частинним випадком більш загального методу іносказання. Іносказання виникає завжди, коли автор хоче донести до читача якийсь інший зміст, окрім буквального. Іносказання – абстрактне поняття, яке не має своєї власної форми виразу; воно завжди реалізується через якісь конкретні форми, конкретні творчі методи, такі як зоофорія, алегорія, алюзія, маскування та інші прийоми.

Зоофорією я називаю прийом, коли відносини між людьми трансформуються у відносини між тваринами. Цей метод є настільки поширеним, що породив навіть спеціальні жанри – байку та казку про тварин. Ті слова, які ризиковано прикладати до людей, можна досить сміливо прикладати до тварин, які заступають людей:

Осёл останется ослом,

Хотя осыпь его звездами:

Где должно действовать умом,

Он только хлопает ушами.

Якщо сказати «министр останется ослом», то міністр може образитись і наробити капостей; а на «осла» нема чого ображатись, і коли хто образиться – значить, сам і розписався в тому, що це його стосується.

Леся Українка використала цей метод тільки один раз, у дитячій казці «Біда навчить».

Алегорія – це зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу; буквальний зміст алегоричного твору підпорядковано розкриттю співвідношень між певними абстракціями. В творчості Лесі Українки цей метод в повному обсязі застосовано тільки один раз – у незакінченій драматичній поемі «Осіння казка». Лицар у цій поемі є персоніфікацією ліберальної інтелігенції, яка бореться з царизмом; Принцеса є персоніфікацією політичної свободи, і так далі.

Алюзія – це натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст. Найчастіше це оцінка факту сучасності шляхом уподібнення до загальновідомого (референтного) образу з минулого. Наприклад, називаючи високопосадовця «сатрапом», автор апелює до загальновідомого комплексу понять: необмеженої сваволі, жорстокості, марнославія. Метод алюзії відрізняється від інших способів іносказання тим, що його метою завжди є розкриття конкретних фактів сучасності. Якщо немає цієї конкретності – алюзія зникає, розчиняючись серед інших прийомів іносказання.

У творчості Лесі Українки цей метод не знайшов виразного застосування; з певною обережністю можна сказати, що алюзію використано у сатиричній «Легенді». Сучасникам Лесі Українки було ясно, проти кого виміряна оця сатирична стріла (редактору журналу «Шершень» це було настільки ясно, що він навіть скоротив занадто гострі строфи). Але тепер не легко здогадатись, кого персонально мала на увазі поетеса під іменем «працьовитих людей».

Отже, Леся Українка могла користуватись різними способами іносказання, але метод подвійного дна був її улюбленим прийомом, давши найбільше творів (як загальним числом, так і художнім значенням).