Відмінність методу подвійного дна від схоластичного методу тлумачення
Микола Жарких
Управління
|
||
Під час тлумачення іносказань можна дуже легко збитися на манівці, представляючі власні фантазії як схований у творі зміст. Як говорив бравий вояка Швейк, людина взагалі часто помиляється, але якщо почне розважувати щось дуже пильно, то помилиться напевно. Слід розуміти, що подвійне дно як метод написання художніх творів не має нічого спільного з чисто умоглядними, схоластичними прийомами тлумачення текстів, які предписують відшукувати в кожному реченні по чотири змісти. Одні схоласти вважають, що то мають бути буквальний, алегоричний, моральний та анагогічний змісти; другі зась вважають, що це мають бути містичний, духовний, типологічний та есхатологічний змісти; треті рішуче заперечують першим і другим, вважаючи, що змісти мають бути безпосередній, іманентний, схований та похований.
Я зі свого боку, не будучи схоластом і не бажаючи ні з ким сваритись, вважаю, що при належній організації праці можна відшукати в кожному тексті всі дванадцять, а то й більше змістів. Що їх більше, то серцю спокійніше, як говорив Вінні-Пух. Такі схоластичні вправи нічого (або майже нічого) не додають до розуміння коментованого тексту, натомість слугують першокласними джерелами для судження про внутрішній світ коментатора-схоласта.
Гуманітарна наука (тобто об’єктивне верифіковане знання, не залежне від особи гуманітарія) закінчується там, де закінчується очевидність. Тому в тлумаченні творів з подвійним дном я намагався триматись цього берега очевидності.
Основним джерелом інтерпретації твору літератури є текст твору. Для прочитання іносказання потрібні позатекстові джерела, знання літературного і суспільного контексту твору. Там, де такий контекст невідомий (як то майже завжди буває з дуже давніми творами), тлумачення іносказання неодмінно стає схоластичним. У випадку Лесі Українки ми маємо досить даних для пізнання контексту, тому її іносказання можуть бути розтлумачені досить упевнено.