Легенда

Леся Українка

Було колись в одній країні:

сумний поет в сумній хатині

рядами думи шикував;

вони й «рівнялись»,

мов піхота, аж тут співця взяла охота –

і він їм крила подавав.

Крилами думоньки тріпочуть,

порядку слухати не хочуть,

розбили всі шеренги вмить!

І врозсип те крилате військо

на життьовеє бойовисько

з тісної хати в світ летить.

Одна полинула високо,

друга поринула глибоко,

а третя вже гніздечко в’є;

та – мов орлиця славу кличе,

а друга чайкою кигиче

або зозулею кує.

Буйна шукає сходу сонця,

лагідна в’ється край віконця.

мов ластівка все припада,

закохана – співа дівчині,

мов соловейко на калині

сльозами-співами рида…

Тим часом люди працьовиті

розкинули майстерні сіті,

сильця поставили, пастки,

по кущиках позасідали,

принадоньки понакладали

та й ну ловить думки-пташки.

Так люди, думок наловивши,

по кліточках розсадовивши,

їх заходились чепурить:

всіх чорнокрилих побілили,

а білих трошки почорнили

і всіх дали позолотить.

А щоб котра не полетіла,

приборкали усім їм крила –

тепер буянню їх кінець ! –

Ніжки докупи пов’язавши,

у кошик гарно повкладавши,

несуть співцеві на ралець.

Співець тоді вже не в хатині

і навіть вже не в домовині,

а в Вічній Славі пробував

(се є така країна гарна,

хоч дехто каже – легендарна),

то ж там поет гостей приймав.

Бо то ж якраз тієї днини

були співцеві роковини –

рождення й смерті заразом.

Віншують гості, подарунки

виймають, розв’язавши клунки:

«Твоїм добром – тобі ж чолом!»

Пташки тоненько щось пищали

та позолотою бряжчали…

Поет звернувся до гостей:

«Громадонько моя поштива,

де ти набрала сього дива?..»

Він не пізнав своїх дітей!

[1906]

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 340 – 341.

Вперше надруковано в журн. «Шершень», 1906, № 8, стор. 3.

Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 658 (чорновий), та № 674 (чистовий). В автографі викреслена шоста строфа (щоб її побачити, клацніть кнопку «Автограф»).

Редакція журналу вилучила строфи четверту («Буйна шукає сходу сонця») і дев’яту («Бо то ж якраз тієї днини»).

Дата чорнового автографа – «1906. На роковини Шевченка», подається за чистовим автографом Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 674.

Навіщо викреслили четверту строфу – я не знаю, але дев’ята, котра виразно вказувала на Шевченка як на героя легенди, видалась українським сатирикам загострою. Її вилучення значно послабило, навіть знецінило твір.