«О, не кори мене, любий…»

Леся Українка

О, не кори мене, любий, за мрії про славу,

не дорікай за жадобу тернів золотих,

сам ти в мені розбудив ту гадюку лукаву,

голос її засичав… а здавалось, навіки затих!

Чи ж не казав ти мені, що злетіла корона злотиста

з мого чола з того часу, як я до роботи взялась

тихої, смирної. Зникла поезія чиста

з тої хвилини, як спільна нудьга почалась.

Ти се сказав. І спалахнуло соромом чоло

так, наче ганьби тавро ти на ньому поклав.

Погляд блука неспокійний, шукає навколо:

де ж він, той терен злотистий, щоб знов ореол мені дав?

2.11.1904, Тифліс

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 314.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 47.

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 662.

Датується за автографом.

Подається за автографом.