Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

19.12.1896 р. До Л. М. Драгоманової

Київ 7/ХІІ

Люба моя дядино!

Запевне, Ви сердитесь на мене, що я Вам довго не писала, та як довідаєтесь причини, то, знаю, перестанете сердитись. Діло в тім, що я була слаба і не знала, що зо мною буде, думала, може, операцію зроблять або пов’язку наложать, а вийшло щось зовсім інше: положили мене в «абсолютний покой» і роблять вприскування йодоформу. Се процедура довга і неприятна, та нічого робить, не викрутишся від неї, бо нога за остатній час все одно зовсім не хотіла мені служить, а до того ще і вночі спати не давала. Після першого вприскування вона суток з 5 ще дужче боліла, зато тепер утихла і сливе не болить, як не зачіпати. Може, справді, з сих впорскуваннів буде толк, як обіцяють лікарі. Вони кажуть, що сей спосіб часом зовсім вилічує туберкульоз костей, а в кождім разі значно поправляє стан хворого сустава.

Радикальніше було б, каже хірург, зробить операцію, та той же хірург згодився на консиліумі, що мій організм тепер, можна думати, сього не видержить. Отож зима піде на впорскування, весна, літо і осінь на купання в морі і поправку, а там, коли не вилічусь радикально, то скажу робить операцію coûte que coûte – обридло вже возиться. Ну, та, може, обійдеться без сього, скоріш навіть, що обійдеться. Так от бачите, яка історія! Поки нога боліла, поки збирались та радились лікарі, поки пройшли перші дні після вприскування, не хотілось мені писати до Вас, бо настрій був такий, що я б тільки сум на Вас нагнала, тепер усе більш-менш уляглось, до того ж, не хочу пропустить «оказію», і я одважуюсь писати.

До всіх моїх бід за остатні часи прилучились іще громадські біди: у Києві було багато обисків та арестів, поліція забралась навіть в самий університет і там обшукала лабораторію і навіть кабінет одного професора. Після сього почали хапати студентів, між іншими ухопили одного нашого доброго знайомого, і се навело на нас великий смуток, та не минув він і тепер, бо товариш і досі ще сидить, а по городі і досі ганяють «летучие отряды». Ce вже третій погром за сей рік!.. Докладніше прочитайте про се в «Житті і слові».

Будьте ласкаві, перешліть мої вірші Франкові (Кастелівка, 11, в ред[акцію] «Ж[иття] і сл[ова]»), якщо він їх прийме, то хай непремінно друкує за моїм підписом – j’y tiens beaucoup. Чи отримали Ви petit poème en prose? І що з того вийшло? Як бачите, я не складаю своєї остатньої зброї. Взагалі я тепер дуже лиха і недобра, і гірш усього, що не хочу подобрішати, бо не варт!..

Окрім моєї історії, у нас дома все гаразд, наші учаться хто добре, хто так собі, але щоб зовсім погано, то ніхто. Тижнів через два їх розпустять. Тепер у нас уже і Дора почала учитись – одним словом, ціла школа!

Дуже мені хочеться побачити Ваше і Радине малювання, чи написав папа, як його треба посилати сюди?

Напишу Вам єдину не смутну новину і почну її з початку. В Києві єсть Літературно-артистичне товариство, мама там членом ще з минулої зими, а я вибрана оце недавно, тижнів три тому назад, так в тому товаристві були прилюдні читання по-російськи і по-українськи, по-укр[аїнськи] читали Старицький, мама і Людя Старицька. Потім був визначений конкурс літературний і здійнято і рішено в принципі питання про подачу укр[аїнських] творів, а на днях уже вибрано жюрі для рос[ійських] і укр[аїнських] творів, і теє жюрі – Науменко, Старицький і Ковалевський. Далебі, я сього ніяк не сподівалась! Тепер, невважаючи ні на що, писатиму оповідання на конкурс, хоч, напевне, провалюсь.

А тепер кінчу, бо все-таки лежачи трудно довго писать. Бувайте здорові, цілую міцно вас і Раду. Ліді писатиму хутко, тим часом передайте їй, Вані і Міцікато мій привіт.

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 359 – 361.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 185 – 186.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 369 – 370. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Датується за першодруком.

Кабінет одного професора – Йдеться про професора хімії М. А. Бунге (1842 – 1915).

Почали хапати студентів – Мова йде про арешти учасників революційного студентського руху, членів Союзної ради київських об’єднаних студентських організацій і земляцтв, проведені київським губернським жандармським управлінням у 1896 р.

Нашого доброго знайомого – Михайла Васильовича Кривинюка, тоді студента Київського університету, пізніше чоловіка сестри Лесі Українки Ольги. Притягався до суду в справі про Союзну раду київських об’єднаних студентських організацій і земляцтв та за зберігання і розповсюдження протиурядових видань, був висланий в Архангельську губернію на два роки.

«Летучие отряды» – загони поліції і жандармерії, що під час нічних наскоків хапали людей і без суду та слідства вивозили їх на вислання адміністративним порядком.

В «Житі і слові» – У статті «Вісті з Росії» («Житє і слово», 1896, т. 6, с. 469 – 473).

Перешліть мої вірші Франкові – Вірші: «На вічну пам’ять листочкові…», «Слово, чому ти не твердая криця?..», «Fiat nox!», «О, знаю я, багато ще промчить…», «Грішниця», «Хвилина розпачу». З конспіративних міркувань Леся Українка послала їх для друку І. Франкові через Болгарію, використавши «оказію». Вірші були надруковані у журналі «Житє і слово», 1897, т. 6, с. 13-16; 354-362.

Чи отримали Ви petit poème en prose? – Стаття «Голос однієї російської ув’язненої» має іронічну посвяту: «Маленька поема в прозі, присвячена поетам і артистам, що мали честь привітати імператорське російське подружжя у Версалі».

Літературно-артистичне товариство – добровільне товариство митців і літераторів, що існувало в Києві у 1895 – 1916 рр. Товариство мало відділи: літературний, музичний і художній. Влаштовувано літературні бесіди й літературно-музичні вечори, літературні, музичні, образотворчі конкурси, художні виставки, ювілеї видатних діячів культури, проводило виховну роботу серед мистецької молоді тощо.

Писатиму оповідання на конкурс – Леся Українка написала оповідання «Голосні струни», премійоване на першому літературному конкурсі Київського літературно-артистичного товариства в 1897 р.