30.09.1896 р. До матері
| Колодяжне | 18/ІХ 1896 |
Люба мамочко!
Збиралась я ще вчора писати до тебе, та наші так заспішились до міста, що вже не було коли. Врешті, досі мусив отриматись мій лист до Лілі, то там видно, що ми, у всякім разі, «живі», якщо і не всі здорові, та, впрочем, і то, можна сказать, здорові, бо я з своєю ногою «не щитаюся».
Нога остатнього часу поправилась, але так, що від першого натрудження знов своє починає, – та чорт з нею, не стоїть писать, бо се вже іменно «наша пісня гарна й нова!»… По хазяйству не ходжу, та нема там так коло чого й ходить, варення варять Катерина і Дора, а я тільки дивлюсь, щоб не переварилось. Дроздик, як завжди, статкує, завів цілий куклинець і шпортається в ньому цілий день, бо надворі почались «дощі» (vous savez bien ce que c’est, n’est ce pas?). На «Чесного хреста» Дора їздила в церкву, схопилась для того 7 г., потім їй там стало дуже скучно, але вона вже не признавалась, тільки увечері, лягаючи спати (теж у 7 г.!), сказала мені: «І нащо то так довго правлять у церкві? Що там такого багацько читати?..» Зараз видно, що дитина вихована в «благочестивом семействе»; треба сподіватись, що колись на екзаменах переважить і хрещену матір. Але ж і хрещена мати! Ну, після сього кажи, що нема «долі», «случаю» і т. п.; ні-ні, тут з самим законом причинності не справишся! «Есть многое на свете, друг Горацио…»
Дуже було мені цікаво прочитати твою розповідь про «Світову річ», я дещо догадалася з коротеньких газетних звісток, але, звісно, деталі тут багато значать. Добре, що ти їм так твердо і рішуче дала наотмаш, – справді ж, «всему есть предел», навіть і «нахрапу»! По-моєму, при сій історії і Лисенко та Старицький пописалися не як друзі і приятелі, а як… mais passons le mot!.. A Старицькому ся історія з твоєю «Світовою річчю» не проститься від мене (коли вже ти так все прощаєш) ні в сей жизні, ні в будущей – шкода, що йому не цікава моя думка, а то б я її сказала і знайшла б відповідний стиль.
За остатні роки у мене взагалі «всепрощения» уменшилось, дасть біг, і ще поменшає… Для наших драм, твоїх, моїх і Славинського, ми вже, певне, устроїмо «Théâtre libre», а тим часом якось-то буде, а може, буде й так, що як виставимо свої драми «на императорской сцене», то будуть тоді наші «генії» перед нами на задніх лапках скакати – «прийде коза до воза». Finalmente vederemo! Як же там твоя «Отрута»? Впоряджена? Боюсь відповіді: «Я тут нічого не пишу…»
А я пишу багато, і прозу, й вірші, і щось середнє між тим і другим; недавно написала чималий вірш «Поет під час облоги», мусить бути, вийшло непогано, бо навіть папа похвалив і порадив послати до друку. Voilà!
Ну, бувай здорова, хочу ще Уксускові написати. Цілую міцно тебе і наших учащихся, а Гамбарову кланяюсь. А що, дуже він «потерпає»? Бідний! «Попався, жучку, в панську ручку»! Ну, та, може, «бог не видасть»… До побачення!
Твоя Леся
[На другому аркуші лист від сестри Дори до матері, писаний рукою Лесі Українки, додано P.S. останньої]:
P. S. Почала було Дора сама листа сорочити, та щось не вийшло нічого, окрім Чорного моря, то вона й рішила: «Ти напиши, ти скоріше пишеш!» Воно таки лінькувате трошки!
Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 351 – 352.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 183 – 184.
Подається за автографом (ф. 2, № 163).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 361 – 363. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
На «Чесного хреста» – 27 вересня.
«Есть многое на свете, друг Горацио» – слова Гамлета з однойменної трагедії Шекспіра.
про «Світову річ» – комедію Олени Пчілки.
Для наших драм, твоїх, моїх і Славинського – якщо розуміти множину («моїх драм») буквально, то можна виснувати, що «Прощання» вже було написано. Але можна розуміти цей вираз тільки як намір писати ще драматичні твори, окрім уже написаної «Блакитної троянди».
«Théâtre libre» («Вільний театр») – паризький театр Андре Антуана, де ставились невизнані п’єси та п’єси, що не підлягали цензурі.
А я пишу багато, і прозу, й вірші, і щось середнє між тим і другим – під прозою слід розуміти нарис «Місто смутку» (дата в автографі – 8.09.1896 р.). Вереснем 1896 р. датовано п’ять чи шість віршів. А середнє що? Я поки що не маю припущень.
недавно написала чималий вірш «Поет під час облоги» – дата в автографі – 12.04.1896, тобто більше п’яти місяців перед цим листом.