10.10.1896 р. До Л. М. Драгоманової
| Колодяжне |
Дорога моя дядино!
Не відписала Вам зараз, бо не було способу відправити листа в той день, окрім того, думала, що Ви досі прочитали мій лист, писаний до Ліди, і з нього довідались, що я вже поправилась. Нога моя перестала боліти, тільки лежання ради неї трошки збільшило мою анемію, і вона мені нагадує про себе особливо від ранку до 3 – 4-ї години пополудні, врешті Ви знаєте, що я взагалі «утромрачная». Се вже пусте, от почну приймати який-небудь арсенік, Roncegno або Levico і поправлюсь. Головно, що нога заспокоїлась, а то я боялась серйозного рецидиву, бо таки, нігде правди діти, приходилось круто.
Може, і Ваша правда, що мені сей клімат не іде, та що ж робити, не в Каїрі ж мені літо проводити, а треба вже там, де вся сім’я. Посилання на лимани та в Крим дорого обходились, і, властиве, користь із їх була дуже середня, а часом і ніякої… В Гадячі теж свої невигоди, і жить там самій скучно. Хай буде так, як може бути, і не варт об сім багато думати.
З листа до Ліди Ви бачили, чим я зайнята в сі часи, – правду кажучи, мене се далеко більше інтересує, ніж всі оці анемії, туберкули і т. п. скука, та тільки ж розмовляти про се в листах не так цікаво, як на словах.
Сьогодні ждем маму з Києва, повинна привезти нам багато новостів громадсько-хатніх. Я побуду з нею день – два та й поїду в Київ, бо не випадає нашим «учащимся» довго самим зоставатись, а мама все-таки, певне, тут затримається, поки скінчить переборку тощо. Та вже я і засиділась трохи, при «трудности передвижения» сільське життя не має і половини своєї принади, бо приходиться сидіть більше самій у порожньому домі – папа мало буває дома і Дора так само – und das ist nicht immer ergotzlich. Тепер, правда, і я буваю багато надворі, бо почалось «бабине літо», ясно, і тепло, і не дуже мокро, та дощі не заставлять себе довго ждати. Дора зовсім хати відцуралась, тільки увечері приходить. Можна було б і малювать тепер, та, щадя свою ногу, не хочу нахилятись над роботою, нехай вже зберу силу на Київ та відновлю там свої уроки.
Ну, як же там Рада з своїм конкурсом? Мене се дуже інтересує. Я розумію, що вона не має тепер часу мені писати, але як витримає екзамен, то тоді я пред’являю свої права – Dieu et mon droit.
Дуже шкода бідного Матова – і чого се так раптово? Шкода мені і Ваню, бо хто знає, чи не більш варто жалувати живих, ніж мертвих? Ваня добре б зробив, якби на весну зібрався до нас в Росію, хоч би так, pour changer, а то Пешт, Вена allés das nach Lenorenstoff riecht.
Чи перебрались уже Ваня і Ліда в свій дом?
Кланяйтесь від мене тим добрим знакомим, що Вас одвідують, я їх часто згадую добрими словами. Нагадайте, будьте ласкаві, m-me Белчевій і m-lle Койчу, що вони винні мені свої портрети і що я также не прощаю должникам своїм і сама не прошу прощати мені довги мої.
Бувайте здорові, цілую Вас міцно.
Ваша Леся
Писала б Вам більше, та папа хутко їде до міста, треба кінчать, до того ж пишу вдень і мені перебивають, а я сього терпіть не можу. Цілую всіх.
Л.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 356 – 357.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 176 – 178.
Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Датується на підставі помітки в копії: 28/IX 96.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 366 – 367. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Roncegno або Levico – це назви маленьких сіл на північному сході Італії, біля Тренто. Там є джерела мінеральних вод, які містить миш’як (As, арсеніум), відомі з 2 пол. 19 ст. (Otto Leeser Textbook of Homoeopathic Materia Medica. – Philadelphia: Boericke & Tafel, 1935, ). Я так розумію, що Лесі Українці були рекомендовано приймати препарати миш’яка, і ці мінеральні води розглядались як природні препарати.