20

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Сонце сходить, кида стріли

Золоті в тумани білі,

Що, мов ранені, червоні,

У блискучім сяйві гинуть.

От настала перемога, –

День, неначе тріумфатор,

Просіявши в повній славі,

Став на голову узгір’я.

Голосна сім’я пташина

Заспівала в скритих гніздах,

І здійнявся дух від зілля,

Наче з пахощів концерт.

Вкупі з ранньою зорею

Ми з’явились на долині,

І поки слідів ведмежих

Там розшукував Ласкаро,

Я старався час зайняти

Думками, але з тих думок

Утомився щось я хутко,

Навіть трошки зажурився.

І з журби та втоми хутко

Я на мох м’який схилився

Там, під ясенем високим,

Де текло мале джерело.

Дивним плескотом джерело

Дивно так зачарувало

Розум мій, що з нього зникли

Всі гадки та думки разом.

В дикій тузі я запрагнув

Смерті, сну, чи божевілля,

Чи тих постатей коханих,

Що я в зграї духів бачив.

Ох ви, любії привиддя!

Вас зоря прогнала рання.

Ви скажіть, куди ви скрились?

Де ви днюєте, скажіте?

Між руїнами старими,

Там де-небудь у Романьї

(Певно там) Діана скрилась

Від Христа денної влади.

Тільки в темряві півночі

Важиться вона гуляти

І втішатись полюванням

В нехрещенім товаристві.

Та й Абунда, красна фея,

Теж боїться назареїв.

Цілий день вона проводить

У затишнім Авалуні.

Острів той лежить далеко

В романтичнім тихім морі,

До його дістатись можна

На коні хіба крилатім.

Там нема причалу злидням,

Там не ходять пароходи

З тим навісним філістерством,

Що табаку вічно смалить.

І туди не долітає

Дзвін глухий, нудний, безсилий,

Теє бомкання сумнеє,

Що таке противне феям.

Там, у радощах безжурних,

В цвіті вічних молодощів,

Прожива весела пані,

Яснокудрая Абунда.

З соняшників сад у неї,

Сміючись, вона там ходить,

А за нею вслід – веселий

Гурт заклятих паладинів.

Але ж ти, Іродіадо,

Де ти? Ох, я знаю теє!

Мертва ти й лежиш в могилі

В місті Єрушолаїмі.

Цілий день сном мертвим, міцним

Спиш ти в гробі мармуровім!

І тебе упівніч будять

Ляск нагаїв, свист, гукання!

І летиш ти в дикій зграї

Край Абунди та Діани,

У веселім товаристві,

Що хреста і мук не любить.

От чудове товариство!

Як би хтів я з ним по ночах

Полювати! поруч тебе

Все б я був, Іродіадо!

Я тебе найбільш кохаю!

Більш над ту богиню грецьку,

Більш над ту північну фею

Я люблю тебе, жидівко!

Так, люблю тебе! те знати

По тремтінню мого серця.

Будь коханою моєю,

Ти, красо Іродіадо!

Будь коханою моєю!

Кинь ту голову дурную

Вкупі з мискою, та краще

Спробуй ліпшої потрави.

Лицар я якраз для тебе,

Мало то мене обходить,

Що ти мертва і проклята, –

Я не вірю в забобони.

Як там ще з моїм спасенням

Діло буде, та чи й сам я

До живих людей належу,

Я в тому зовсім не певний!

Лицарем твоїм я стану,

Cavalier-servente вірним.

Плащ носитиму і буду

Норови твої терпіти.

Буду їздити щоночі

Поруч тебе в дикій зграї,

Вкупі будем ми сміятись

З божевільних слів моїх.

Бавити тебе я буду

Уночі. А вдень одразу

Зникне радість, я в сльозах

На твоїй могилі сяду.

Так, удень я буду плакать

На руїнах склепів царських,

Де коханої могила,

В місті Єрушолаїмі.

Там старі жиди запевне

Будуть думать, що я плачу

Над руїнами святині

Міста Єрушолаїма.

Примітки

Романья – область у Північній Італії.

Назареї – релігійна секта давніх євреїв, які увірували в Христа.

Авалун – казковий острів, населений феями.

Єрушолаїм – єврейська назва Єрусалима.