21
Генріх Гейне
Переклад Лесі Українки
Аргонавти без човна,
Що по горах пішки лазять
І не руна золотого,
А з ведмедя шкури хочуть.
Ох! ми бідні сіромахи,
Ватажки новітніх часів,
Ні один поет класичний
Співом славить нас не буде!
А проте і ми приймали
Тяжке лихо! що за дощ
Нас напав на тім верхів’ї,
Де ні древа, ні фіакра!
Мовби небо розірвалось,
Мовби із цебра, дощ полився!
Певне, той Язон в Колхіді
Так не промокав ні разу.
«Парасоля! я дарую
Королів аж тридцять шість
За одного парасоля!» –
Я кричав, а дощ нас тюжив.
Змучені на смерть, лихії,
Мокрі, наче ті собаки,
Пізно ми вночі вернулись
У високу хату відьми.
При яснім огні Урака
Там сиділа і чесала
Мопса грубого, гладкого,
Та вона його лишила
І дала обом нам раду.
Для мене послала ліжко,
Розв’язала еспадрілли,
Те узуття невигодне,
Помогла мені стягнути
Ще й одежу, що пристала
Вірно так до ніг і щільно,
Наче щира приязнь дурня.
«Шлафрок! тридцять шість царів
За сухий і теплий шлафрок!» –
Я гукнув, – сорочка мокра
На мені аж парувала.
Я тремтів, зубами цокав,
Стоячи перед багаттям.
Заморочений вогнем,
Хутко впав я на солому.
Спать не міг. Очима блимав
І дививсь на тую відьму,
Що сиділа при коминку
І роздягненого сина
До грудей тулила. Тут же
Товстий мопс, на задніх лапах
Стоячи, тримав зручненько
У передніх лапах горщик.
Брала з горщика Урака
Жир червоний і мастила
Свому сину груди й ребра,
Терла шпарко, аж тремтіла.
Терла, мастячи, й співала
Стиха пісню колискову,
Тонко так; при тому дивно
У печі тріщав огонь.
Наче труп, сухий та жовтий,
Син лежав на лоні в неї;
Мертві, широко розкриті,
Тьмяні, смутні в нього очі.
Чи то справді він умерлий,
Тільки матері кохання
Та відьомські міцні чари
При житті його тримають?..
Сон дивний, мов у гарячці!
Я безсилий, обважнілий,
Почуття ж при тім дражненні
І не сплять, і мучать жахом.
Як душив мене в тій хаті
Дух від зілля! Я все думав,
Голову сушив, де чув я
Пах такий? Даремне думав.
Як той вітру плач в каміні
Поривав мене! мов стогін
Грішних душ без покаяння –
По знаку мені той стогін.
Та найгірш мене дражнили
Ті набиті клоччям птахи,
Що над ліжком на полиці
В головах в мене стояли.
Тихо, страшно ворушили
Крилами і нахилялись,
І дзьобами все кивали,
Наче довгими носами.
Ах! де я носи такії
Бачив? В Гамбургу, здається,
Чи на вулицях франкфуртських?
Спогад прикро-невиразний!
Врешті я зовсім знемігся,
І тоді, замість безсонних
Мрій непевних, обгорнув
Сон мене міцний, здоровий.
І мені приснилось, наче
З хати раптом стала зала,
В ній високії колони
Та блискучі жирандолі.
Невидимії музики
Грали там з «Robert le Diable»
Соромні танки черничі,
Сам-один я походжав там.
Аж зненацька розчинились
Двері широко, й вступили
Урочистою ходою
Надзвичайно дивні гості.
Все ведмеді та привиддя!
Всяк ведмідь, на задніх лапах
Виступаючи, провадив
Марище в смертельній шаті.
Отакі цікаві пари
Стали вальця витинати
Скрізь по залі. Вид цікавий!
Страх і сміх було дивитись!
Бо ведмеді нерухмані
Аж потіли, щоб поспіти
Так, як ті привиддя білі,
Що кружляли прудко й легко.
Без спочивку метушились
Тії звірі бідолашні,
А сопли, аж заглушали
Баса грубого в оркестрі.
Часом штовхалися пари,
І тоді ведмідь привиддю
Неуважному давав
Виспятка ногою в спину.
В заметні бувало часом,
Що ведмідь зривав намітку
З голови своєї пари;
Раптом череп одкривався.
Коли се втяли дрібніше
Гучні сурми та цимбали,
Загриміли бубни дужче,
Почалася галопада.
Та мені се не доснилось, –
Бо якийсь ведмідь-незграба
Наступив мені на ногу,
Тут я скрикнув і прокинувсь.
Примітки
Аргонавти – в грецькій міфології відважні мореплавці, що на кораблі "Арго" вирушили в Колхіду в пошуках золотого руна.
Язон – ватажок аргонавтів.
Королів аж тридцять шість за одного парасоля! – Гейне глузує тут із національної роздрібненості Німеччини, яка на той час була розділена на 36 дрібних князівств.
Еспадрілли – іспанське взуття.
«Robert le Diable» – опера «Роберт Диявол» французького композитора Джакомо Мейербера (1791 – 1864).