19
Генріх Гейне
Переклад Лесі Українки
Мов прекраснеє трійзілля,
Поміж поїздом ясніли
Три вродливиці – ніколи
Не забуду я їх, любих!
Я пізнав одну з них легко,
Молодик над чолом мала,
Горда, мов камінна постать,
Та величная богиня.
Підперезана високо,
Груди й бедра ледве вкриті,
Світло місяця й походнів
Миготить на білім тілі.
Їй лице, як мармур, біле,
І холодне теж, як мармур.
Страх бліді та нерухомі
Ті суворі праві риси.
Тільки там, у чорних очах,
Пломенів огонь пекельний,
І страшний, і дивно любий,
Осліпляючий, жеручий.
Як змінилася Діана!
За її цноту і гордість
Актеон зробивсь оленем,
Здавсь собакам на поталу!
Тож покутувати мусить
У галантнім товаристві.
Наче прокляте привиддя,
Уночі літа в повітрі.
Пізно вже, та тим міцніше
В ній жага заговорила,
І горить вона їй в очах,
Наче той вогонь пекельний.
Жаль їй втраченого часу,
Як були коханці кращі, –
А тепер надолужати
Треба вартість хоч числом.
Поруч їхала вродлива,
Що не мала вже тих правих
Грецьких рисів, та була в ній
Кельтська жвавість і моторність.
То була Абунда-фея,
Я пізнав її одразу
По солодкій тій усмішці,
По дурнім та щирім сміху!
Личко повне і рум’яне,
Мов малюнок майстра Греза,
Ротик сердечком, одкритий,
І чудові білі зуби.
Вдягнена в блакитну сукню,
Що по вітру хвилювала;
Навіть у найкращих мріях
Я плечей таких не бачив.
Мало я з вікна не плигнув,
Щоб її поцілувати!
І було б то дуже кепсько,
Бо скрутив би в’язи певно!
Ох! вона б лиш засміялась,
Коли б я в провалля кинувсь
І в крові упав до ніг їй…
Ох! я знаю сміх той добре!..
Хто ж та третя гарна жінка,
Що мені вразила серце?
Чи й вона була чортиця,
Як ті постаті обидві?
Чи то д’явол, чи то ангел –
Я не знаю. Бо з жінками
Не вгадаєш, де в них ангел
Одрізняється від чорта.
Вид палкий і помарнілий,
А в очах південні чари,
Шати пишні та коштовні,
Мов в казках Шехерезади.
Устонька, немов гранати,
Вигнутий лілейний носик,
А гнучка, стрункая постать,
Наче пальма та південна.
В неї кінь високий, білий,
Золоту його вуздечку
Скороходи-маври держать,
Що біжать біля княгині.
Справді, то була княгиня,
Іудейськая цариця,
Ірода прекрасна жінка,
Що Хрестителя згубила.
То ж вона за гріх кривавий
Проклята; нічним привиддям
До страшного суду мусить
Їздити у зграї дикій.
На руках вона тримає
В мисі голову Івана,
Раз у раз її цілує,
Так, цілує у нестямі.
Бо вона любила Йвана, –
Сього в Біблії немає,
Та народний є переказ
Про кохання те криваве.
Зрозуміть інакше трудно
Дивну примху теї дами:
Жінка зроду не скарає
Нелюба такою смертю.
Може, гнівалася трошки
На коханця, то й скарала;
Як побачила ж по тому
Любу голову на мисі,
Заридала і умерла
Від кохання й божевілля
(Плеоназм! адже кохання
Все одно, що божевілля!).
І тепер у зграї дикій
Завжди возить за собою
Тую голову криваву, –
Та з жіночим пустуванням
Підкида її угору
І сміється, мов дитина,
Кине, потім знов уловить
Дуже зручно, наче пилку.
Як поз мене проїздила,
Глянула вона й кивнула
Так зальотно і жадібно,
Що мені зов’яло серце.
І, хвилюючи в повітрі,
Зграя тричі пролетіла,
Кожний раз мене вітало
Те привиддя чарівне.
І коли вже зграя зникла,
І замовк останній гомін,
Все мені палило мозок
Теє любеє вітання.
Цілу ніч я потім кидавсь
Змучений, зовсім знебулий,
На соломі – бо перини
Не було в Ураки в хаті.
Все гадав я: що то значить
Те кивання таємниче?
Нащо глянула на мене
Любо так Іродіада?
Примітки
Діана – в античній міфології богиня полювання.
Актеон – герой античної міфології, мисливець. За те, що побачив Діану, коли вона купалася, був перетворений в оленя і розірваний власними собаками.
Абунда-фея – героїня скандінавської міфології, що приносила людям щастя. Поза поемою Г.Гейне це ім’я ніде не зустрічається..
Грез Жан-Батіст (1725 – 1805) – французький художник.
Ірода прекрасна жінка. – За євангельським переказом, Іродіада розгнівалася на Іоанна Хрестителя, і на її вимогу йому відрубали голову.