18

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Місяць був якраз уповні

В ту непевну ніч на Йвана,

Як мисливська дика зграя

По «дорозі духів» гналась.

Стоячи в гнізді відьомськім,

Я з вікна міг дуже добре

Бачить поїзд тих привидів,

Як летів він по долині.

Вибрав я хороше місце,

Досхочу міг надивитись

На непевную забаву

Виходців із того світу.

Ляск нагайок, свист, гукання!

Кінське ржання, брех собачий!

Сміх і гук мисливських сурем!

Як то весело лунало!

Мов переднє військо, бігла

Дичина чудна юрбою,

Дикі вепрі та олені, –

Мчала вслід собача метка.

Там мисливі з різних сторін,

Та й зовсім із різних часів, –

При Німвроді Ассірійськім

Був, наприклад, Карл Десятий.

Мчали всі на білих конях,

Наче буря. Поспішали

Піші ловчії з хортами,

Тут же з посвітами джури.

Пізнавав я не одного

В навісній тій зграї: лицар,

Що в злотистій зброї сяяв,

Не король же то був Артус?

Чи ж не з Данії Ож’є

Там у панцирі зеленім

Зеленів так, що здавався

Наче жаба весняна?

Там були й герої думки,

Їх пізнав я там багато.

Взнав я нашого Вольфганга

По блискучих ясних очах.

Бо, проклятий Генгстенбергом,

Він не може спати в гробі,

А з поганською ордою,

Мов живий, полює буйно.

Там по усміху лагіднім

Я пізнав теж і Вільяма;

І його теж пуритани

Прокляли; тепер сей грішник

Мусить в дикій юрбі їздить

На коневі вороному.

Біля нього близько їхав

На ослі хтось – боже правий!

По набожній, в’ялій міні,

По нічній шапчині білій,

По тривозі духа взнав я

Свого друга Франца Горна,

Ба, на славного Шекспіра

Коментарії писав він, –

Мусить їздить з ним по смерті

В заметні у дикій зграї!

Мусить їздить Франц мій тихий!

Він, що ледве смів ходити,

Він, що тільки й оживлявся

У балачці та в молитві!

Що почнуть панни старії, –

Він од них не мав спокою, –

Скам’яніють, як почують,

Що вже Франц – мисливець дикий!

Коні вчвал пішли – і глянув

З посміхом Вільям величний,

Як нещасний коментатор

На ослі за ним трусився;

Збитий, втомлений, чіплявсь він

До сідла свого ослятка,

Та й по смерті, як в житті,

Вірно автора держався.

Вглядів я і дам чимало

В навіснім гурті привиддів,

Більше все хороші німфи,

Молоді, стрункі та гарні.

Всі вони сиділи верхи,

Всі міфологічно голі,

Лиш волосся кучеряве

Золотим плащем їх крило.

Всі уквітчані вінками,

Всі одкинулись зухвало,

В гордовитих смілих позах,

А в руках держали тірси.

Біля них я вглядів скілька

Дам, убраних призвоїто,

Ті були у дамських сідлах,

Соколів в руках тримали,

Мов пародія, за ними

На худих мізерних шкапах

Їхав гурт комедіантський

Смішно вбраного жіноцтва.

Чарівні були обличчя,

Тільки трошки безсоромні.

Розмальовані безстидно,

Всі кричали, мов скажені.

Як то весело лунало!

Сміх і гук мисливських сурем!

Кінське ржання, брех собачий!

Ляск нагайок, свист, гукання!

Примітки

Німврод Ассірійський – легендарний цар Ассіро-Вавілонії, мисливець.

Карл Десятий – останній король Франції з династії Бурбонів, скинутий з престолу під час липневої революції 1830 р.

Король Артус (Артур) – легендарний британський король, герой середньовічних лицарських романів.

Ож’є з Данії – один з лицарів Карла Великого.

Вольфганг – Йоганн-Вольфганг Гете (1749 – 1832).

Генгстенберг Ернст-Вільгельм (1802 – 1869) – німецький професор-теолог, що запекло боровся проти Гете-«язичника».

Вільям – Вільям Шекспір (1564 – 1616).

Горн Франц (1781 – 1837) – німецький коментатор творів В. Шекспіра, автор п’ятитомної праці «Драми Шекспіра».