Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

15

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Величезні кручі, скелі,

Скрізь потріскані, побиті,

Дивляться, немов потвори,

З давніх-давен скам’янілі.

Дивно! сиві хмари в’ються

Понад ними, наче тіні,

Мов бліді наслідування

Тих фігур камінних диких.

Здалека потік лютує,

Вітер виє між горами!

Гучний гомін, невмолимий

І фатальний, наче розпач.

Скрізь непевна самотина!

Чорна галич посідала

На кривих старих ялинах,

Важко б’є слабкими крильми.

Поруч мене йде Ласкаро,

Мовчазний, блідий; та й сам я

Був, неначе божевілля,

Рядом з смертею лихою.

Бридка, дика то містина,

Певне, проклята! Здається,

Кров я бачу на корінні

Там, під деревом струхлілим.

У тіні стоїть хатина,

Вросла в землю, соромлива,

Наче з боязким благанням

Дивиться убога стріха.

Люди, що у тій хатині,

То каготи, то зостанки

Племені, що у темноті

Доживає вік злиденно.

В серці басків ще і досі

Не зникає обридливість

До каготів. Темний спадок

Давніх темних часів віри.

У Баньєрському соборі

Є маленька хвіртка в гратах;

Паламар казав, – ті двері

Зроблені задля каготів.

Бо вони колись не сміли

Входить в інші двері в церкву,

А скрадались потихеньку

В божий дім на бічні двері.

Там на низькому ослоні

Осторонь кагот молився,

Мов заражений, окроме,

Одрізнившись від громади.

Та свічки церковні ясно

Й весело тоді горіли,

Світло теє розганяло

Марища віків середніх.

Надворі зоставсь Ласкаро,

Я ж зайшов у низьку хату

До кагота. І подав я

Руку братові, як друг.

Я поцілував дитину,

Що, до грудей його жінки

Причепившись, жадно ссала,

Павуком слабим здавалась.


Примітки

Каготи – нащадки племені, що колись населяло Піренеї.

Баньєр – містечко-курорт в Піренеях.