13

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Між горами в чорній балці

Озеро, вода глибока.

З неба смутно поглядають

Бліді зорі. Ніч і тиша.

Ніч і тиша. Плескіт весел.

З тихим плеском, таємничо

Плине човник. Замість діда

Перевозять нас дівчата.

Зручно правлять. У темноті

Часом блискають при зорях

Їхні дужі, голі руки

І великі сині очі.

Край мене сидить Ласкаро,

Як і перш, блідий, мовчазний.

Жах пройняв мене, – я здумав:

Чи один він тільки мертвий?

Може, я і сам вже мертвий,

І пливу тепер під землю

З марищами поруч себе

У холодне царство смерті?

Може, озеро – то темні

Хвилі Стіксу? Прозерпіна

По мене замість Харона,

Може, сих служниць послала?

Ні, я знаю, ще не вмер я,

Ще не згас – в душі у мене

Ще горить, палає, грає

Полум’я життя живеє.

Сі дівчата, що веслують

І зручненько правлять, часом

Бризкають водою в мене,

І сміються, і пустують –

Сі дівки здорові, свіжі,

Се не марища непевні,

Не кошачі душі з пекла,

Не служниці Прозерпіни!

Щоб допевнитися добре,

Що вони не з того світу,

Що я сам живу і чую,

Я себе запевнив ділом,

Притулив уста хутенько

До тих ямочок на щоках,

І я зважив зараз в думці:

Як цілую, то живу!

А на березі іще раз

Цілував дівчаток любих;

Бо вони за переправу

Тільки сю приймали плату.

Примітки

Стікс – у старогрецькій міфології річка в підземному царстві, через яку перевозили душі померлих. Перевізником на річці був Харон.

Прозерпіна – в давньоримській міфології богиня підземного царства.