17.09.1907 р. До Б. Д. Грінченка
Балаклава |
4/IX 1907, Балаклава, Новая Набережная, д[ача] Соколовой |
Вельмишановний Борисе Дмитровичу!
Прошу вибачити, що я не зараз відписала до Вас, – була зайнята всякими конечними справами, та, головно, виясненням своїх літературних шансів. Я, бачте, викінчую тепер аж дві чималі віршовані драми (маю надію, що се таки будуть драми справжні, себто здатні до постановки на сцені). Одна з них уже «законтрактована» іншим видавництвом, а другу я могла б і хотіла б дати Вам, тільки боюсь обіцяти зробити се раніш декабря, – боюся або збрехати, або дуже перетомитись, коли визначу коротший термін. Ся річ вимагає чимало роботи і навіть читання всяких «джерел» – хоч се і не вважається для белетриста обов’язковим, але я відношусь до сеї своєї речі дуже серйозно і хотіла б ужити всеї сили, щоб зробити її чимсь людським. Через сі дві великі роботи я вже не маю тепер ні часу, ні настрою для дрібних віршів тощо. Отож, коли не можете ждати моєї драми до декабря, то нехай ідуть до друку ті вірші, що я колись дала д. Єфремову; ото тільки що не пам’ятаю «за давностью времен», які то, власне, були вірші і чи не були вже вони потім надруковані де за кордоном після того, як «независящия» не пустили їх у той збірник, що складав тоді д. Єфремов.
Якби вдалося мені викінчити призначену для Вас драму раніше декабря, то, звісно, я й прислала б Вам її не гаючись. З деяких причин мені самій хотілось би якнайскоріше покінчити з сими двома роботами, але ж таки «вище чуба не підскочиш», через те і не буду обіцяти.
Щодо мого здоров’я, то воно ніколи не вважало за свій обов’язок бути нормальним, а вже й за те спасибі, що до якого часу воно терпить оці мої «усиленные литературные занятия». При сьому я добре пам’ятаю, що «до пори жбан воду носить, доки му ся вухо не ввірве», але ся «істина» ще більше придає мені натхнення, і я, коли не їм винограду, то пишу, – оце і все «поробляння» (правда, ще часом плаваю човном по морю).
Дуже дякую за бажання прислати мені Ваші твори. У мене, власне, нема нічого з Ваших драматичних речей.
До 16 сього місяця я пробуду тут на дачі Соколової, а далі ще сама не знаю своєї адреси, то як знатиму, то і Вас сповіщу. Між іншим, як будете вдруге писати, то майте на увазі, що я з 25/VII ношу вже прізвисько Квітки (се я тому зазначаю, що тут поштарі не дуже знають моє дівоче прізвисько, а сама я сим «офіціальностям» значення не придаю).
Мій чоловік дякує за привіт і просить передати Вам і Вашій родині його щире привітання. Здоров’я його все поправляється, є надія, що й зовсім вигоїться.
З великою пошаною
Леся Українка
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 213 – 214.
Вперше надруковано в журналі «Радянське літературознавство», 1965, № 6, с. 99.
Подається за першодруком.
Віршовані драми – «У пущі» та «Руфін і Прісцілла».
Одна з них – тобто «У пущі».
Другу я могла б і хотіла б дати – Очевидно, на запрошення Б. Д. Грінченка Леся Українка хотіла взяти участь в альманасі «Досвітні вогні» (вид. 2-е, перероблене і значно доповнене, К., 1908). Тут вміщено поезію Лесі Українки «Напис в руїні», «І все-таки до тебе думка лине…», «Ритми», «Саул».
Нехай ідуть до друку – Йдеться про вірші, подані до альманаху «На вічну пам’ять Котляревському» («Бранець» і «На Земмерінгу» було надруковано в ньому, а «Дим» заборонено цензурою). Б. Грінченко в «Досвітніх вогнях» також не опублікував цієї поезії.
«Независящия» – натяк на царську цензуру («независящие» від видавців обставини).