21.10.1899 р. До сестри Ольги

Милая моя Лілія!

Оце поки там Дора п’є чай, почну тобі листа, а коли скінчу, бог відає, бо якось той час дуже розірваний у мене, проте постараюсь скінчити за дня, а то увечері ніколи буде через «ассамблею Петра Великого». Ніяк я не сподівалась, що Оксана буде так рідко і так довго тобі писати, вона, видимо, подібна до наших кузенів, що цінять свої писані слова на вагу золота! Про Дору і Микося нічого й казати. Впрочім, Дора, здається, щось там передавала через Катрю.

Шкода, що ти не написала виразно, які ти хочеш ноти, може, ми мало тобі послали? Врешті, оце ж місяців через 2½ будеш сама тут, то вибереш більше нот. Фоті щось нігде нема ні слуху, ні вісті, отже, й варення ні з ким передать, а з Катрею мама постіснялась.

Мама не знаю коли збереться тобі написать, бо тепер оце Маня Ст[арицька] втягла її в народні спектаклі, що Маня сама уряджує в чайній, то все репетиції та різна театральна справа… ти сама знаєш. Здається, і лист Миші, либонь, ще при тобі початий, досі не посланий лежить. Твої переклади теж не переписані, але я от, врешті, перепишу їх сама та вкупі з своєю статтею про італьянців пришлю тобі. То ти своїми перекладами розпорядиш, звичайне, як сама знаєш, а мою статейку папа радить понести до Пипіна, може, він прийме до «Вестн[ика] Европы», було б то не зле, бо там найліпші гроші платять; ну і журнал почтенный. А якщо Пипін зверне статтю назад, то дай її до «Жизни», а коли й там не приймуть, то й цур їй зовсім. Тільки попроси Пипіна, щоб таки прочитав і не дуже довго відтягав свій вирок, бо мені цікаво, щоб ся справа рішилась скоріш.

Папа казав, що ти з Пипіним знайома і що він тебе навіть дуже запрошував до себе, оце буде тобі приключка увійти в його салон, а то, може, хутко не зібралась би. Врешті, якщо, може, тобі через що-небудь неприємно сим зайнятись, то дай мій реферат просто до «Жизни» і fiat voluntas Dei. Просила п. Гіб[ерман] сказать тобі, що не треба вже передавать її поручения Воронц[ову], бо вона сама про нього їм написала, а тільки, звичайне, коли ти хочеш до їх так піти, то се інше діло, але ради неї не треба.

Пані Романова рекомендує тобі свою знайому, Анну Семенівну Федорченко, студентку першого курсу, що живе в інтернаті, – може, ви там з нею й так зустрілись. Отже, тепер у тебе там знайомих немало, аби був час в гості ходить.

Які ж новини у нас?

Шишманови вже поїхали, переслабувавши перед виїздом якоюсь інфлуенцою чи ангіною з розряду imaginaris. Зоря й тепер нібито слабий, а властиве, здоровий, принаймні Черняхівський каже, що Зоря здоровісінький, проте сей пацієнт не хоче вставать з ліжка, співає лежачи, аж хата розлягається, їсть конфети і грається з котом. Збираюсь оце йти з спеціальною місією – лаяти Зорю. Бо подле хлоп’я замітило, що мати й сестра відносяться до його здоров’я якось релігіозно, і видумує не дай боже: сьогодні його нудить, завтра голова болить, позавтрьому насморк, а там просто «так как-то», тим часом уроки пропускаються та й просто не учаться. Досадно те, що Людм[ила] Мих[айлівна] справді страшенно тривожиться сими maladies imaginaires, аж сама занепадає, а Зорі ні гадки про се. Виросте, такий як Ліда буде. Нещастя бути довго одиначкою, як Ліда, або єдиним сином, як Зоря. Впрочім, воно часом і не з одинаками буває.

Людм[ила] Мих[айлівна], певне, скоро переїде на другу квартиру, бо в сій прокинулась вільгость, але знайти другу трудно, хоч віддається їх багато, та все в нових домах, а на їх дядина не впевняється. Рада все бігає по квартирах, забігає часто до нас; почала вже читать зо мною по-українськи, спочатку йде трудненько, але все ж нічого. Домна ходить у свою школу і ліпить зуби з гіпсу. Наташа поступила в гімназію, але туди не ходить, а ходить на репетиції до Мані і замість уроків учить ролі. Ото саме їй занятіє!

У нас учіння йде: Оксанине добре, Дорине нічого собі, а Микосеве «ни шатко, ни валко», і то при помочі репетитора, – остатніми часами трохи мов поправився по древніх мовах, але й то не бог зна як, на тройках іде. З Дорою ми занімаємось-таки щодня і вже кінчили повторять та до нового беремось. Шкода, що її арифметика стоїть на мертвій точці, але ж я на се не маю ради, прийдеться їй потім форсированим маршем бігти.

Папа їздив на тиждень по ділам, вчора вернувся. Збирається тобі писать. Папа живе тепер з Микосем в тій хаті, де ти з Оксаною жила. Дора все зо мною, а Оксана з мамою. Найбільший лад в моїй хаті (представ собі!), а в інших ще й досі якийсь відтінок хаотичності замічається; але я ніяк не можу привчити Дору до прибирання за собою, і се мене часом злить.

З околичного світу новин мало. Водовозов читав реферат в Літ[ературному] общ[естві] про Зудермана (в той вечір, як і я), але щось невдало і дуже довго. Анічков читав лекцію публічну про Ібсена і теж невдало. Соловцов розпочав сезон рівно ж невдало, публіка чомусь не конечне ходить, хоч їй на приманку запрошена Пасхалова. L’intérêt du scandale зібрав трохи більше публіки, але скандалу ніякого не вийшло і – публіка знов перестала ходить. Щось-то іскуства не цвітуть сеї осені в Києві.

Хутко має бути в Літ[ературному] общ[естві] юбілейний вечір Словацького, і там має Антонович читать реферат – цікаво! Приїхав Dr Левицький і вже сидить в клініці з своїм оком, жінка його і Вася теж тут. Приїздив Рудченко (старий) і об’явив себе «трупом» для українофільства, але для всього прочого зовсім живим – давно б так! Тиховський отримав прозвище «Потонувший колокол» – от курйоз! – за те, що багато обіцяв і не справдив надій, здається, він не мало ображений за таке ймення.

Був у мене Петров; переводиться в Дерпт на медицину, чистий вечный студент; казав, що вони з Прот[асьєвим] збирались до нас літом, та, як відомо, не зібрались.

Од Мих[айла] Вас[ильовича Кривинюка] увесь час не маю листів, хоч сама йому писала.

Серг[ій] Кост[янтинович Мержинський] пише, що дуже помалу поправляється, ну, й то добре.

Миша і Шура писали, що Євця вже, нарешті, добре ходить. Миша собі учителює. Врешті, ти там, може, більше про їх знаєш.

Здається, більш нічого, уваги достойного, і, нарешті, ти знаєш, що з мене поганий хронікер, кажуть, ніби се шанс, що може зато вийти добрий поет, я себе тим і потішаю.

Ти мені нагадуєш, що я обіцяла нічого не робить цілий сей рік, але ж 1 – «нічого» не слід в сьому випадку розуміти абсолютно, 2 – се не завжди від себе залежить і 3 – «добрими замірами вимощене пекло», се трошки цинічно, але зате правда. Не забувай, що я ж тепер, так сказать, на твоєму місці, а могла б ти нічого не робить, живучи дома? Врешті, я й так дуже мало роблю (коли одкинути той час, коли писався реферат – das war etwas!) – minimum того, що слід би. Однак все кожний день хоч що-небудь та зроблено, і то добре. Попала я тепер в компанію перекладання наукових творів і незчулася, як нав’язала собі на шию обузу в 280 печатн[их] стор[інок] – ну, чей же вмирати не зараз. Тепер писать можна, бо вже крісло куплене. Коли б тільки мені робочої дисципліни більше, а то зовсім я не вихована в сьому напрямку. На твої питання (які, я забула) відповім іншим часом. Тепер папа заніс твого листа, а напам’ять не пригадаю, що треба.

Однак годі, пора скінчити «книгу». Май в виду, що коли я часом затримаюся з листом, то се не з лінощів, – я від певного часу втратила сю цноту, – а просто часу нема, бо інших листів багато на черзі. Бувай здорова, моя Лілея, і «Gaudeamus igitur» etc., etc.

Міцно тебе цілую, ти, моє мале-велике.

Твоя Леся

Був недавно Агапов, казав, що наші уманці всі здорові і що – Тося покинув курить!!!

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 143 – 147.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 284 – 287.

Подається за автографом (ф. 2, № 294).

Катря – донька М. Лисенка.

народні спектаклі, що Маня сама уряджує – Марія Старицька, зокрема, поставила 17 жовтня 1899 р. комедію М. Старицького «За двома зайцями».

Пипін Олександр Миколайович (1833 – 1904) – російський учений, історик літератури, академік Петербурзької академії наук.

«Жизнь» – літературно-політичний журнал. Видавався в 1897 – 1901 рр. y Петербурзі, а в 1902 р. – в Лондоні і Женеві.

Воронцов Василь Павлович (псевдонім В. В. 1847 – 1918) – російський економіст і публіцист.

Водовозов Василь Васильович (1864 – 1933) – російський прогресивний публіцист.

Зудерман Герман (1857 – 1928) – німецький драматург і романіст, відображував життя буржуазії. На його творчості помітно позначився вплив натуралізму.

Анічков Євген Васильович (1866 – бл. 1937) – приват-доцент Київського університету, історик зарубіжної літератури.

Соловцов розпочав сезон рівно ж невдало – M. M. Соловцов розпочав сезон 29 вересня 1899 p. комедією О. М. Островського «Ліс». Перша вистава пройшла в напівпорожньому залі.

Пасхалова Анна Олександрівна (справжнє прізвище Чегодаєва; 1869 – 1944) – російська артистка, виступала в Александринському театрі в Петербурзі, з 1897 р. – в російських театрах на Україні, зокрема в Київському драматичному театрі Соловцова.

L’intérêt du scandale – Йдеться про трагічну подію з життя Пасхалової: її чоловік, художник О. К. Малов, застрелив з ревнощів артиста М. П. Рощина-Інсарова (1861 – 1899). Пасхалова стала об’єктом наклепів обивательської публіки. На захист артистки виступили її товариші.

юбілейний вечір Словацького – вечір, присвячений 50-річчю з дня смерті Юліуша Словацького (1809 – 1849).

приїздив Рудченко (старий) – Хто саме, не встановлено, можливо, брат Панаса Мирного І. Білик.

Тиховський – очевидно, Ювеналій Тиховський (1848 – 1919), український педагог і письменник, співробітник журналу «Киевская старина».

Петров Василь Васильович (1872 –?) – знайомий Лесі Українки та її сестри Ольги, студент-медик Дерптського (нині Тартуського) і Київського університетів.

обузу в 280 печатн[их] стор[інок] – мені неясно, що це за твір. Однозначно, що Леся Українка такого перекладу наукової праці не виконала. Хіба що можна припустити, що слова про «перекладання наукових творів» вставлені з огляду на поліцію, для маскування якоїсь іншої роботи. Коли се так, то можна припустити, що йдеться про драму Г.Гауптмана «Ткачі» – з огляду на великий обсяг перекладу.