21.07 – 4.08.1899 р. До О. Ю. Кобилянської

Дорога товаришко!

Признаюся по правді, що не писала Вам, відколи з Берліна, бо того ж таки вечора, як писала Вам картку, виїхала, а потім – рідний край привітав мене так неласкаво, що не хотілось і писати, їхала я в Київ на день, а пролежала там три дні, бо так тяжко впала, що, думала, і костей не зберу. Зібравшись на силі, поїхала сюди, полежала ще й тута, а ледве встала, штурхнули мені ногу, та й знов боліла. Стан був настільки критичний, що я вже думала з журбою про морфій або, ще й гірше, про нову хірургічну битву… однак обійшлось без нічого. З ногою скінчилось, нахопилась ангіна, пуста, правда, та все ж три дні пролежать довелось, бо в початку можна було думати, що то дифтерія.

Нарешті, все те скінчилось, і я здорова, тож вчора викінчила я свій переклад, оце перепишу і пошлю Вам, а Ви, з ласки Вашої, зредагуйте його. Певне, моя німеччина здасться Вам дикою, але в наш вік шаблонів часом цікаво щось оригінального побачити, – певне ж, Ви ще такої німеччини не бачили. До всього я ще не маю тут ні словника і нічогісінько. Я все-таки переклала сама, бо, як бачите, воно все-таки писання чимало, а я знаю, що Ви дуже зайняті. Може-таки з поправкою менше буде клопоту, ніж було б з перекладом. Оповідання се (скоріш нарис) не було ще нігде друковане, було тільки подаване на конкурс Київського літературного товариства і отримало премію, товариство збиралось видати його, та якось досі не зібралось. Врешті, я й радніша, що воно вийде по-німецьки, чому се так, розкажу Вам при побаченні, – es hat seine Gründe.

Я знаю, що для п. Якобовського були б більше пожадані повісті з народного життя, у мене хоч і є одна така повість, та одно, що її ще треба причепурить, а друге – вона задовга, а третє (і головне) – я зовсім не в стані віддати нашого волинського народного стилю по-німецьки, виходить якось смішно, певне, для сього треба знати німецькі діалекти, тоді б можна вибрати якийсь відповідний, а літературний не вистачає. Врешті, се (перекладене) оповіданнячко типічне для мене, бо воно наскрізь ліричне, його б можна поемою в прозі назвати, а я ж, власне, лірик par excellence. Я б радніша навіть послати вірші, але мені віршувати по-німецьки – «Du lächelst, о mein ewiger Vater Apollo!».

Як будете пересилати переклад п. Якобовському, то, майте велику ласку, перепросіть його від мене за припізнення, справді, причини сьому поважні. Я за те досі не послала решти віршів «Видавничій спілці» до мого збірника. Що ж робити, коли Dame Nature не дала мені нічого, окрім пера в руки, а рукам не дала навіть стільки сили, щоб завжди твердо тримати перо, та й сказала: «Пиши»… Люди теж кажуть мені: «Пиши», але ж се тільки слово, а в діло переводити його маю таки я, ну, яка я, таке й моє діло.

Тепер від літератури до життя. Се справжнє щастя, люба товаришко, що ми хутко побачимось! Тільки я в Києві не буду, бо все одно по з’їздах та виставах мені не ходити, а сидіти дома тут ліпше, ніж в Києві. З нашої родини буде там тільки мій батько, бо мама, здається, не могтиме бути там на той час. Я могла б попросити татка, щоб прийняв Вас, та не знаю, чи то Вам приємно буде, бо, звісно, без господині в хаті ладу нема. Тим-то, прошу Вас, швиденько огляньте виставу, подивіться на людей, рефератів слухайте не дуже багато, бо, entre nous soit dit, археологічні реферати річ нудна, принаймні як на мою профанську думку, – та й рушайте до мене сюди якомога раніше.

Поки я по шпиталях лежала, мама збудувала тут хорошу хату, де могли б мої приятелі з усього світу зміститися. Околиця тут гарна, горизонт широкий (після кам’яного Берліна я вмію се шанувати), людей не занадто багато, може, Вам здасться й замало. Будемо човном плавати і просто руками, коли вмієте; будемо читати, розмовляти, я буду Вам грати Шумана і Шопена, яких Ви, здається, дуже любите, окрім того, українських пісень масу у власній транскрипції, вільній від контрапункту і всякої теорії. Мої сестри (їх у мене три) покажуть Вам всю околицю, побачите вже таку Україну, що «українішої» й нема. Гойдаючись в гамаках попід дубами, прочитаємо Ваші нові твори, а мої хіба старі, бо нових тим часом дасть біг. Ви, може, що нового тут напишете, лісовий гомін, може, навіє на Вас нові мрії та думки. Наша хата оточена лісом, а нижче по річці ліс ще більший, не смерековий, правда, а мішаний, але темний і гарний.

Я не буду наганяти на Вас сум, бо я в житті більша оптимістка, ніж в своїй літературі. Се залежить від того, що я пишу найбільш тоді, коли в мене в душі йде дощ, а він же таки не щодня йде, при Вас, гадаю, він не йтиме зовсім.

Запевне, напишете ще мені до виїзду, а з Києва теж пишіть, коли тут будете, щоб наші могли Вас зустріти. Якби на двірці не було нікого (може, вночі приїдете або лист спізниться), то кажіть візникові везти себе на Драгоманівську гору, в дім Драгоманових (таки в Гадячі), а там уже, певне, хтось з наших буде, бо ми все так – одні на хуторі, другі в місті.

Жаль мені, що не буду в Києві та не побачу всіх закордонних гостей, але мені тепер їздити так погано, що й думать не хочеться про вагони і т. і., та ще знов катастрофа, яка спіткала б у тому Києві, ні, вже краще мені не рипатись, поки не вилюднію.

До побачення, дорога товаришко, та швидше прибувайте. Жду Вас. Сестра вітає Вас сердечне.

Ваша Леся Українка

P. S. Мама просить переказати Вам її запросини до її нової хати. Буде дуже рада пізнати Вас.

P. P. S. (Через два тижні після самого scriptum, бо аж 23 липня ст. ст.) Залежався лист так неможливо довго через те, що я хотіла його відправити вкупі з перекладом, а переклад затримався, бо дуже було багато гостей, то якось писання не йшло. Написала я і п. Якоб[овському] листа, дала відправити, і мені його загубили, може, напишу другого, але все ж прошу Вашої ласки, перепросіть його від мене за зволікання, Ви краще німецьким стилем владаєте. Хотіла б я ще мамине одно оповідання перекласти і ще одно, та вже не знаю, чи не опізнилась. Коли, власне, має вийти збірник?

Ой, спішуся, бо як і сьогодні не одправлю, то вже й не знаю, що про себе думати.

До побачення! Стискаю Вашу руку.

Л. У.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 131 – 134.

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. З, с. 200 – 201. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1, с. 82 – 85.

Подається за автографом (ф. 14, № 871).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 494 – 496. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

вчора викінчила я свій переклад – переклад на німецьку мову оповідання «Голосні струни» для збірника Л. Якобовського. Воно було надруковане в журн. «Ruthenische Revue» (1903, № 9, 10) під назвою «Das Lied onhe Worte» («Пісня без слів») з підписом: переклала О. Кобилянська. Очевидно, Кобилянська здійснила тільки його редакцію.

«Ruthenische Revue» – український художній і громадсько-політичний журнал, видавався німецькою мовою у Відні з 1903 р. З 1906 р. мав назву «Ukrainische Rundschau».

У мене хоч і є одна така повість – Мається на увазі повість «Одинак» (1894).

до мого збірника – «Думи і мрії».

Шуман Роберт (1810 – 1856) – німецький композитор і письменник, представник романтизму в німецькій музиці.

Шопен Фридерик Францішек (1810 – 1849) – польський композитор і піаніст.

українських пісень масу – тільки записала вона понад 450 пісень, а знала, може, й більше.