Кассандра
Леся Українка
Драматична поема
Діячі
Кассандра – дочка троянського царя Пріама, пророчиця, жриця Аполлона.
Поліксена – її сестра, молода дівчина.
Деїфоб – її найстарший брат, ватаг військовий.
Гелен – другий її брат, віщун і жрець.
Паріс – наймолодший брат Кассандри.
Гелена – жінка спартанського царя Менелая, що втекла з Парісом у Трою.
Андромаха – жінка Гектора, брата Кассандри.
Левке, Хрізе, Айтра, Клімена, Креуза – рабині Андромахи.
Стара рабиня Поліксенина.
Долон – молодий троянець, колишній наречений Кассандри.
Ономай – цар лідійський, що сватав Кассандру.
1, 2, 3, 4-й вартовий – сторожа міста Іліона в Трої
Флейтист.
Кітарист.
Сінон – еллін, шпигун.
Агамемнон Атрід – цар аргоський, найстарший ватаг ахейського війська.
Менелай Атрід – брат його, цар спартанський;
Одіссей – цар Ітаки;
Діомед, Аякс – підрядні ватаги ахейського війська.
Клітемнестра – жінка Агамемнона.
Егіст – родич і намісник Агамемнона.
Троянці, троянки, раби, рабині, вояки троянські й еллінські.
Діється в часи еллінсько-троянської війни в Трої, в місті Іліоні. Епілог – в Елладі, в столиці Арголіди Мікенах.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 4, с. 9 – 99.
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віснику», 1908, т. 6, кн. 1, стор. 76 – 97, і кн. 2, стор. 241 – 281.
В архіві зберігаються: чистовий автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 785), чорновий автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 786) та варіанти окремих сцен (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 787).
Текст подається за чистовим автографом (ф. 2, № 785), перелік дійових осіб за чорновим автографом (ф. 2, № 786).
Перша згадка про драму зустрічається в листі поетеси до Ольги Кобилянської від 27.03.1903 р. з Сан-Ремо. В ньому Леся Українка пояснювала, що обрала Кассандру героїнею нового твору тому, що
«ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марно, бо – діла без віри мертві суть, а віри в порятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо («нервами», як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям, – тому вона ніколи не каже: «Я знаю», а тільки: «Я бачу», бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара, її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра».
Леся Українка писала драму протягом 1903 – 1907 рр. (див. її листи до О. Кобилянської від 27.03.1903 р. з Сан-Ремо, 19.06.1903 р. з Гадяча, 26.02.1906 р, з Києва).
К. Квітка – чоловік Лесі Українки у спогадах про неї писав:
«Ранньою весною 1907 року виїхала [Леся Українка. – Ред.] в Крим, де в маю, вдалі від київської сутолоки, приготувала до друку «Кассандру». Багато роботи потребувала остання сцена, розбита на дві і грунтовно перероблена у порівнянні з тим, що було написано кілька літ перед тим» [Спогади про Лесю Українку. К., «Дніпро», 1971, стор. 240].
По закінченні роботи над драмою Леся Українка надіслала її до «Літературно-наукового вісника». І. Франко, ознайомившись з рукописом, мав намір повідомити поетесу про своє перше враження, та лист залишився незакінченим [лист І. Франка до дружини Ольги Франко від 28.08.1907 р. з Криворівні, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 3, № 1235].
Чорновий і чистовий автографи датовані: «5.05.1907 р., Ялта».
Чистовий автограф, який надіслано до ЛНВ (ф. 2, № 785), переписаний Лесею Українкою та К. Квіткою чорним чорнилом на 129 сторінках + 8 сторінок епілога. Перші 46 сторінок писані самою поетесою російською транскрипцією. Пізніше російська транскрипція була виправлена нею на українську червоним чорнилом. Очевидно, спочатку драма готувалась до публікації в журналі «Киевская старина» [див. «Спогади про Лесю Українку», стор. 235]. На перших двох сторінках чистового автографа вписані: скорочений перелік дійових осіб (тут між рядками, на звороті першої сторінки, вписані олівцем деякі дійові особи, які увійшли в остаточний текст) і початок першої дії.
У чистовому і чорновому автографах Леся Українка послідовно дотримувалась написання імені головної героїні драми через подвоєне с – Кассандра. В редакції ЛНВ, починаючи з третьої сторінки чистового автографа, який став набірним, почали викреслювати чорним чорнилом одне с. Також з третьої сторінки тим самим чорнилом відділено закінчення –ся у дієсловах по всьому тексту драми. На перших двох сторінках цього автографа (скорочений перелік дійових осіб та початок першої дії) редакторських поправок нема.
Чорновий автограф (ф. 2, № 786) писаний чорним чорнилом і частково олівцем. Безпосередньо самий текст з численними поправками, дописками, перекресленнями починається від початку першої дії без чорнового переліку дійових осіб. Але до цього тексту приєднані три сторінки зовсім іншої фактури паперу, на яких начисто переписаний повний перелік дійових осіб (як і в першодруку) і початок першої сцени. Тут тим самим чорнилом, що й на сторінках чистового автографа, закреслена одна літера с в імені Кассандри, а також послідовно відділена частка –ся у дієсловах. Гадаємо, що Леся Українка одночасно посилала до редакції ЛНВ два переліки дійових осіб драми, з яких до друку було обрано повний, переписаний начисто. Саме він був опублікований і зазнав з боку редакції в процесі підготовки до друку тих самих поправок, що і весь текст драми.
Згодом чистовий текст перших трьох сторінок було механічно долучено до чорнового автографа, внаслідок чого в другому томі видання творів Лесі Українки у п’яти томах (К., Держлітвидав, 1951) текст «Кассандри» подавався за чистовим автографом без урахування наявних трьох перших чистових сторінок при чорновому автографі, і тому перелік дійових осіб друкувався у скороченому вигляді.
Доказом того, що начисто переписані три сторінки є останньою волею поетеси, може бути зміна імені однієї з дійових осіб – лідійського царя. В чорновому автографі він називався Протезілаем. Це ім’я було перенесено і до чистового автографа, але пізніше закреслене Лесею Українкою і замінене на Ономай. Можливо, така заміна сталася тому, що Протезілай справді був царем Філаки, який, першим ступивши на ворожу землю, загинув на самому початку Троянської війни. На перших трьох сторінках начисто переписаного автографа в переліку дійових осіб значиться вже ім’я Ономай, як воно увійшло і до першодруку. В чистовому автографі скрізь послідовно виправлено ім’я Протезілай на Ономай. Цим підтверджується приналежність згаданих трьох сторінок до остаточного варіанта драми.
Як свідчить К. Квітка, в Ялті Леся Українка доопрацювала драму, додавши епілог:
«їй відраджувано його подавати, але вона з сею порадою не згодилася. Але через кілька літ, як були розмови про можливе видання окреме «Кассандри», вона знову її переглянула, та вже з власної ініціативи сказала, що надрукує її без епілога, який ослабляв тонус після останньої сцени» [«Спогади про Лесю Українку», стор. 240].
Очевидно, спираючись на це свідчення, у виданнях «Книгоспілки» (Твори, т. 3, 1923, і т. 6, 1927) драма друкувалась без епілога, який був винесений у примітки.
Зіставлення текстів чистового автографа і першодруку засвідчує, що, крім помилок, які йдуть від складальника, в друкованому тексті є чимало різночитань, внесених редакцією ЛНВ. Так, змінені закінчення у прикметниках довгому, білому, чималому на довгім, білім, чималім; дієсловам волають і похідним від нього редакцією ЛНВ надано форму або взивають, або кличе (тричі); вшиковані замінено на уставлені, керувати – на кермувати (шість разів), керманич – на стерничий і один раз залишено керманич; цнотливості – на тій чесності; оточають – на окружають, туча – на хмара та ін.
Всі ці слова у чорновому і чистовому автографах мають однакове написання.
Своє незадоволення втручанням в авторський текст Леся Українка висловила у листі до М.С.Грушевського (редактора ЛНВ) від 31.01.1908 р. Зокрема вона писала:
«В першій частині моєї драматичної поеми «Кассандра», уміщеній в 1 кн. «Л[ітературно]-н[аукового] вісника» за сей рік, трапилось, на жаль, чимало друкарських помилок, а крім того, нарушена версифікаційна правильність строф 5-стопового білого вірша тим, що до деяких строф перенесені початки слідуючих строф, подекуди додано слова, яких в моєму рукопису не було, або, навпаки, викинуто ті, які були. Через те читач мусить дістати таке враження, ніби сю поему написано без знання елементарних правил версифікації, а се може шкодити не тільки літературній репутації автора, але й журналу, що містить такі твори. Зважаючи на се, я прошу долучити до другої книжки, де мав бути кінець «Кассандри», сей спис важніших помилок (дрібніші, яких є ще споро, я поминаю), причому надто прошу не проминути поставлених у відповідних місцях //.
Щоб уникнути надалі подібних помилок, я прошу прислати мені коректу 2-ї частини «Кассандри» (обіцяю не затримати більш як від ранньої до вечірньої пошти і не виправляти орфографії навіть там, де мої погляди розходяться з прийнятими в редакції). Коли б се моє прохання вже спізнилось, бо, може, початок 2-ї кн[иги] вже відбито, то прошу прислати видруковані аркуші моєї поеми мені раніш, ніж буде зброшурована книжка, щоб я могла, в разі потреби, списати важніші помилки і щоб вони були надруковані (вкупі з тим реєстром, що посилаю тепер) при другій книжці Л[ітературно]-н[аукового] вісника».
Список помічених Лесею Українкою помилок не був надрукований часописом і в матеріалах архіву ЛНВ не зберігся.
Все це дає підстави останньою авторською волею щодо тексту драми «Кассандра» вважати не текст першодруку, а текст чистового автографа.
В процесі роботи над драмою Леся Українка неодноразово поверталась до чорнового автографа, вносила поправки, скорочувала одні місця та доповнювала інші. Особливо значних змін зазнали останні дії драми (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Чорновий автограф»).
В «Кассандрі» є чимало сцен, які поетеса намагалася передати стисліше, лаконічніше. Зокрема це стосується п’ятої дії чорнового автографа.
У чистовому автографі перед початком восьмої дії зберігаються два аркуші начисто переписаної сцени, яка за змістом є логічним закінченням сьомої дії. В чорновому автографі ці рядки в дещо зміненій редакції перекреслені. Але в остаточний текст драми ця сцена не ввійшла і, очевидно, не надсилалась до редакції ЛНВ. Тут, зокрема, збережене написання імені Кассандри через два с, а також не відділена частка –ся у дієсловах.
Закреслені або перероблені окремі місця хоч і не увійшли в остаточний текст, проте відіграють значну роль для характеристики дійових осіб і насамперед образу головної героїні драми, засвідчують величезну роботу поетеси над твором.
На публікацію «Кассандри» у ЛНВ з’явилось кілька відгуків. Дехто з критиків дуже поверхово сприйняв нову драму, дійові особи якої взяті з грецької міфології та історії. Так, якщо в газеті «Киевская мысль» відзначалась штучна піднесеність деяких місць твору, то в газеті «Рада» говорилось про те, що письменниця «добре ознайомлена з побутом давніх троянців». З приводу цього Леся Українка в листі до матері від 21.03.1908 р. писала: «Ах, сміхота була мені читати рецензії на мою «Кассандру»! Люди, очевидячки, прийняли її за побутову п’єсу «з троянського життя»!»
1908 р. у краківському журналі «Krytyka» (№ 7-8) з’явилась грунтовніша рецензія, в якій, зокрема, відзначалось:
«З поезії («Літературно-наукового вісника») на перший план висувається драматична поема Лесі Українки «Кассандра». Друга книга Вергілієвої «Енеїди» знайшла тут прекрасний, могутній відгук. Треба подивляти не тільки силу слова і почуття (Леся Українка є поеткою відомою і визнаною), але рівно ж і визначну класичну освіту та уміння вдуматися глибоко в історичну трагедію, в боротьбу двох народів, в змагання різних ідейних напрямів. Головна постать пророчиці Кассандри, наче якоїсь старовинної Рози Венеди, великої любов’ю батьківщини, страшної своїм маскованим спокоєм, – зарисована тут рукою сильною, не жіночою. В цілому це твір, котрий повинен справити потрясаюче враження і запліднити не одну голову» [див.: Леся Українка. Твори в десяти томах, т. 10. К., «Дніпро», 1965, стор. 476 – 477].
Леся Українка була задоволена цією рецензією, що засвідчувала не тільки визнання її роботи, а й здобутки української літератури в цілому:
«Ся похвала, по-моєму, найбільша, а то вони [польські критики. – Ред.] все хвалять нас за «тихий смуток», «резигнацію» і подібні, зовсім не страшні речі, та пора вже їм завважити, що й ми можемо мати «сильну руку» [лист Лесі Українки до Ф. П. Петруненка від 22.12.1911 р. з Хоні].
В «Спогадах про Лесю Українку» К. Квітка писав:
«Якось значно пізніше написання «Кассандри» – героїня, як відомо, дуже звична в літературі – Леся прочитала в одній книзі по римській древності, що кожний поет в епоху Августа і пізніше вважав за свій обов’язок по-своєму виспівати кінець Трої. «От і добре, – сказала вона тоді, – значить, і я свій обов’язок виконала».
За життя Лесі Українки драма «Кассандра» на сцені не ставилася.