26

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Як же Мумма? Ох, і Мумма

Жінка теж! її імення –

Нетривалість! всі жінки

Не тривкіш від порцеляни.

Як славетную дружину

В неї доля одібрала, –

З жалю Мумма не умерла,

Не загинула від туги.

Навпаки, життям веселим

Утішалась, танцювала,

Як і перше, при громаді,

Щоб здобути марну славу.

І становище поважне,

Забезпечення про старість

Здобула собі нарешті

У Jardin des Plantes в Парижі.

Того тижня у неділю

Я водив туди Жюльєтту,

Показав їй там натуру,

Різні звірі та ростини,

І жирафу, й кедр ліванський,

І верблюда-дромадера,

Золотих фазанів, зебру.

Так провадячи розмову,

Ми вкінці застановились

Край окопаної ями,

Де ведмеді проживали, –

Боже правий, що я вглядів!

Кремезний ведмідь пустині

Із Сибіру, сніжно-білий,

Надто любе залицяння

До ведмедиці провадив.

І ведмедиця та – Мумма!

Атта Тролева дружина!

Я пізнав її по ніжнім

І вільготнім блиску в очах.

Так, вона! дочка полудня,

Чорна Мумма! тая Мумма

З москалем живе в приязні,

З диким варваром північним!

Приступив до нас тут негр,

Зуби скалячи, промовив:

«Що є кращого на погляд,

Ніж отся кохана пара?»

Я відмовив: «З ким се тута

Маю честь я говорити?»

Він здивований поглянув:

«Чи ж мене ви не пізнали?

Я ж той мурин-князь, що перше

Грав на бубні в Фрейліграта.

Кепський був то час, я в німцях

Нотував себе самітним.

Але тут, де я служу

Вартовим, де я ростини

Рідних тропіків знаходжу,

Де я лева й тигра бачу, –

Тут мені на серці легше,

Ніж на ярмарках німецьких,

Де щодня я бив у бубон,

А харчі лихі мав дуже.

Взяв недавно я русяву

Куховарочку з Ельзасу,

І тепер в її обіймах

Я зовсім як в себе дома!

Як погляну їй на ноги,

То згадаю любих слонів.

А в її французькій мові

Чую рідну чорну мову.

А як жінка розкричиться,

Я спогадую той бубон,

Що убраний черепами,

Він страшив гадюк і левів.

В ясні ночі жінка плаче

Чуло так, мов крокодил,

Що із теплих вод зринає,

Щоб зажити прохолоди.

Вже ж вона мене й годує!

Одгодовує! Я з давнім

Африканським апетитом,

Як над Нігером, жеру!

Я собі живіт кругленький

Вже відпас. Він з-під сорочки

Вигляда, мов чорний місяць,

Що виходить з білих хмар».