Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

23

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

От з відьомської оселі

Знов ми сходимо в долину:

Ми ступаємо ногами

Знов на позитивний грунт.

Гетьте, марища! привиддя!

Хворі сни! нічнії мрії!

Мусим ми тепер розумно

Атта Тролем знов зайнятись.

У печері, вкупі з дітьми,

Ліг старий, він спить глибоко, –

І, мов праведник, хропе.

Ось прокинувсь, позіхає,

Одноух сидить край нього

І потилицю скребе,

Мов поет, що рифми ловить;

Ще й на лапах він скандує.

Ще лежать там близько батька

Маячливі та невинні

Лілії четвероногі,

Любі дочки Атта Троля.

Що ж за думоньки кохані

Процвітають в чистих душах

Тих біленьких ведмедівен?

Очі в них од сліз вільготні.

А найбільше наймолодша

Неспокійна. В неї серце

Мов свербить від щастя, знати,

Чує владу Купідона.

Так, стріла божка малого

Через шкуру їй проникла,

Як «його» вона узріла;

Боже! милий той – людина!

І зовуть його Шнапганський.

У великім одступленні

Він пробіг поз неї ранком,

Утікаючи у гори.

Жінці жаль героя в смутку!

Наш герой мав на обличчі

Жаль фінансовий, як завжди,

Блідий смуток, темний клопіт.

Вся його військова каса –

Двадцять два тих зільбергрошів,

Що в Іспанію приніс він, –

Вся зосталась в Еспартеро.

І дзигар пропав навіки!

Він лишився в Пампелуні

У заставі. Був то спадок,

Срібла щирого самого.

Він втікав зо всеї сили,

Та втікавши, несвідомо,

Виграв він ще кращу справу,

Бо завоював він – серце!

Ворога вона кохає!

О нещасна ведмедівна!

Якби взнав про теє батько,

Тяжко, люто заревів би.

Мов старий той Одоардо,

Що Емілію Галотті

Заколов у гніві гордім,

Тож так само й Атта Троль.

Краще смерть дочці завдав би,

Задушив би в лапах власних,

Аніж мав би сам позволить

Їй в обійми принца впасти!

Але він в сю мить лагідний,

І не має він бажання

Поломити гарну рожу,

Поки буря не зломила.

Атта Троль лежить лагідний

У печері між своїми.

Вже він чує смертний подих,

Думка лине в інший світ.

«Діти! – він зітха, а сльози

Капають з очей великих. –

Діти! вже мій шлях наземний

Скінчений, я вас покину.

Я сьогодні уполудні

Бачив сон, значіння повний.

Духом я пізнав солодке

Причуття близької смерті.

Я не вірю в забобони

І в дурниці – та є речі

Межи небом і землею,

Що й змисленник не збагне.

Думав я про світ, про долю,

Позіхав, а там заснув.

І приснилось, мов лежу я

Попід деревом високим.

З віття дерева рясного

Капав білий мед і падав

У мою розкриту пащу,

Я вживав солодку втіху.

Мій щасливий погляд бачив

Угорі на верховітті

Сім маленьких ведмежаток,

Що стрибали по гіллячках.

Ніжні, зграбнії створіння,

Шкурка, наче квіт рожевий,

Червоніла, щось на плечах

Мріло, мов шовкові крильця.

Так, шовкові крильця мали

Ті ведмедики червоні,

Голос був у них надземний

І виводив, наче флейта!

Заспівали, й похолола

В мене шкура, та із шкури

Вирвалась душа, мов пломінь,

І знялась пресвітла в небо».

Атта Троль казав тремтячим,

М’яким, хрюкаючим тоном.

І замовк на мить у тузі…

Але раптом в нього вуха

Насторожилися якось.

З ложа шпарко він схопився,

Затремтів, ревнув утішно:

«Діти! чуєте сі гуки?

Чи ж не матерній то голос,

Любий голос? О, я добре

Знаю рев моєї Мумми!

Мумма, Мумма! чорна Мумма!»

І з тим словом Атта Троль

Кинувсь, мов несамовитий,

З логова на згубу наглу!

Ох, він кинувся на смерть!


Примітки

Еспартеро – іспанський генерал, у війні за іспанський престол стояв на боці Марії-Христини проти Дона Карлоса.

Пампелуна (тепер Памплона) – місто в Іспанії.

Одоардо – герой драми Лессінга «Емілія Галотті», який вбиває свою дочку Емілію, рятуючи її від безчестя.

І не має він бажання поломити гарну рожу, поки буря не зломила. – Гейне пародіює слова з дії 5 драми Лессінга «Емілія Галотті»: «Троянду зірвано раніше, ніж буря зломила її».