Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

21.11.1912 р. До матері

Гелуан 8 (21)/ХІ 1912, Égypte Hélouân,
Villa Tewfik

Люба мамочко!

Сього листа пишу тобі, а ти позволь його прочитати Лілі і іншим, хто з тобою є і хто мною інтересується, бо трудно повторяти те саме двічі. Ліля знає мою подорож до Одеси і моє пробування там, тож почну з моменту від’їзду а Одеси. Як я вже писала з Константинополя (чи тільки мої листи звідти і з Пірея одержані?), в моїй каюті було одразу 3, крім мене, всіх їх захитало (мене ні), та ще одна з їх кашляла по цілих ночах і світила світло, і се було дуже погано, бо мало що спати приходилось. З Константинополя стало ще гірше, бо вже в каюті було нас 7 (хоча ліжок 6), і скрізь була велика тіснота і галас – то греки, турецькі піддані, утікали з Константинополя, боячись, що як буде облога, то турки зо злості почнуть їх різати. Напхалося людей всякого стану, між ними чимало жінок і дітей, з усім манаттям, так що не то каюти, а й столова, і закутки для пароходної прислуги – все було зайнято. А як почало хитати, то… Тут уже й старий Данте поклав би перо, вжахнувшись.

А тут іще тії зайві стоянки: в Константинополі зайвий день, в Дарданеллах зайва ніч, в Смірні ціла доба пропала, в Піреї півдня, усе то військові формальності, проводіння помежи мін (ми бачили в Смірнській затоці щоглу потопленого через міну парохода, що хотів був самостійно вибратися з затоки), санітарні візитації з приводу того, що в Константинополі об’явилась холера, поливання карболкою парохода, балачки про те, що нас посадять в карантин на якомусь острові і що нікому не відомо, коли ми будемо в Александрії, – все те наганяло сум і натягало нерви. Розуміється, добре почуватися я не могла, лежачи в каюті з видиханим повітрям (сидіти на палубі не мала сили, бо туди вели круті сходи, та й взагалі я довго сидіти правцем не можу), морської слабості у мене не було, але хитання механічно натруджувало нирки (якраз була «боковая качка» двічі, і трудно було вмоститись так, щоб не перекидало з боку на бік), се викликало спазми, і я тільки грілкою та беладонною від них рятувалася. На берег я ніде не виходила, бо й трудно було, та й не брала охота – якось сумно виглядали ті міста турецькі, позбавлені звичайної веселої метушні, заполонені сіро-зеленими формами війська, гуртами ранених, цілими караванами переселенців-утікачів (їх і на пристані було багато). А хто ходив у Константинополь, то казав, що воно й моторошно трохи під поглядами турків…

10/XI. Так і вийшло, що я не скінчила за один день листа, і то через свою глупость: пішла сама на пошту (зовсім не було в тім крайньої потреби, а так, я хтіла «попробувати силу»), і хоч се зовсім недалеко, на сій же вулиці, що й зветься rue de Poste, але мені воно завадило, зараз t° стала 37,5, почало скрізь боліти, було то холодно, то гаряче, а вчора цілий день боліла дуже голова і було трудно сидіти. Сьогодні вже нічого – і жару нема, і голова тільки трошечки болить, але вже не так, щоб варто було на те вважати, от я і до листа взялася.

Ну, так ото, значить, їхалося до Пірея дуже погано. З Пірея стало трохи краще, бо греки всі повиходили і в каюті зо мною лишилась одна пані з двома дітьми. Діти обридали, товклися над головою на верхньому ліжку, не давали гасити світла вночі, але все ж хоч дихати можна було, бо під вікном ніхто не спав і його можна було держати одчиненим (від Смірни вже почалося тепло). В Александрію ми приїхали в суботу (замість четверга) в 3 години дня, і там нас санітари продержали ще години 3 – 4 на пароході, а потім на пристані ми стояли перед якоюсь будкою, де провіряли санітарні certificats, теж немалий час, а звідти пішли на таможню і там ще стриміли без всякого толку з годину, поки розглянуто наші речі.

Через оті всі дурниці ми пропустили всі добрі поїзди в Каїр і попали в такий, що віз нас цілу ніч. Може, розумніше було б заночувати в Александрії, але вже так остогидло пробування в дорозі, що не хотілося ще один день терпіти теє лихо, та й не який то відпочинок теє розкладання та пакування, вибирання на поїзд, розтикування бакшишів слугам… Так чи інакше, ми вже в 8 год. рано в неділю 4/XI були в Гелуані. Кажу «ми», тому що мені товаришили ще три пані, що їхали з Росії в Гелуан і якраз у той же пансіон, де і я мала знайти пристанище. Се було добре для мене, бо вони мені дещо помогли в дорозі: як після санітарно-таможенної стоянки мене взяли спазми на александрійському вокзалі, то я вже сиділа й пила беладонну, а вони купували білети собі й мені, шукали носильщиків і т. і.

Приїхавши в Гелуан, я навіть телеграм не могла зараз послати (далебі, рука не писала!), а випивши, вже не пам’ятаю, що саме, лягла де попало, не ждучи, поки приведуть в порядок призначену мені хату, заснула нечуственно, а проснувшись десь уже по 11 рано, послала телеграми тобі і Кльоні. З телеграмою до тебе щось вийшло чудно раз мене повідомили з телеграфу, що її не доручено, бо адресат «невідомий», а потім, через день, повідомили, що вже доручено. Я, отримавши першу звістку, хтіла телеграфувати з повнішою адресою, але се вже разом коштувало б 4 – 5 p., та й я думала, що за той час Кльоня мав переслати в Київ мою телеграму, послану до нього. Коли він того не зробив і коли ви турбувались про мене, то я з того не винна, як бачите. Тут уже покінчилися мої злидні подорожні.

Маю добру хату, південно-східну, сонячну і теплу, в ній широчезне (на французький лад) ліжко під тюлевим балдахіном, кушетка, шафа-трюмо, умивальник, мармуровий, стіл, стільці, електрична лампа, підлога покрита лінолеумом (се дуже важно, інакше тут буває зимовими вечорами холодно в ноги), дають мені рано каву з молоком, в 11 г. ще молока, в 1 г. снідання, як обід, тільки без супу, в 4 г. знов молоко і чай, в 7 г. увечері обід з супом (за сніданням і обідом дають фрукти: мандарини, фініки, гранати, банани і ще якісь солодкі цитрини, та невідомої назви, щось дуже пахуче). За це все беруть навіть не 90, а 80 р. (через те, що я одразу заявила, що маю пробути довго, не менше як 5 місяців, і що хазяйка впевняється на мою сталість, знаючи мене добре). Се, звичайно, дуже мені приємно, бо тепер я напевне сподіваюся, що мені стане тих грошей, які ви мені вже дали і які я одержу з «Літературно-наукового вісника», а більше не треба буде докладати.

Нас тепер в пансіоні 8 людей (крім хазяйки і її дитини), а сьогодні має ще приїхати двоє. Се чимало для невеликого пансіону і для початку сезону, я ніяк не сподівалась, що буде так багато «одважних», – а, крім мене, ще, значить, 5 одважилися приїхати з Росії (решта – копти і один жид з Франції). Погода тут увесь сей тиждень дуже добра: тепло, вітру нема, ясність надзвичайна, аж не віриться, що я так недавно виїхала з дощу, і туманів, та навіть з морозу… Але, як чую, то й в наших сторонах тепер потепліло, нібито почалося пізнє бабине літо. Вчора приїхав пароход з Росії, і, кажуть, без жадних задержок, прикрощів карантинних, – отака-то правда в світі! За що ж на нас напосідалися, «ак на того цьолта», мовляв малий Ліцик.

Нехай знає Лілія, що вона мені життя врятувала отим прирядом, купленим за її порадою, – без нього, далебі, не доїхала б я жива від Александрії до Гелуана, беручи на увагу препогані умови сеї їзди. Я зовсім не знаю, що роблять подібні мені люди без таких прирядів caeteris paribus; певне, вони вмирають, коли не в дорозі, то по приїзді. Я се кажу не жартом. Тепер же я заплатила за дорогу тільки великою втомою, що, зрештою, починає вже проходити (але ще не зовсім пройшла). Як завжди з приїзду в Єгипет, так і тепер я якось непомірно сплю тут – лягаю не пізніше 10, а встаю вже по 8, і не раз мені ще серед дня хочеться спати. В дорозі, коли була змога зміряти t°, була вона все 37,7, а тут (крім позавчорашнього дня) не більш як 37,2, а то й зовсім нормальна (нижче 37). Невже се повітря могло так хутко вплинути? Ну, та вже ж повинно хоч щось трохи помогти, інакше за що ж було всі ті тарапати відбувати і стільки коштів марнувати?

Оце написала довго, а потім писатиму коротко – як «режим», то вже «режим». Будь здорова, люба мамочко, міцно цілую тебе, і Geschwister, і родичів. Знайомим привіт.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 417 – 421.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 353 – 354.

Подається за автографом (ф. 2, № 254).

Данте Алігієрі (1265 – 1321) – великий італійський поет-гуманіст, автор «Божественної комедії» (1307 – 1321).

В суботу – 16 (3) листопада (1912 p.).

Бакшиш – слово, що перейшло з турецької мови, означає дарунок, хабар.

Копти – єгиптяни, частина корінного населення Єгипту, що сповідають християнство монофізитського типу.