05 – 11.1912 р. До Л. М. Старицької-Черняхівської
| Травень – листопад 1912 р. |
…може настати рік повного мовчання, то часом буває. Та й взагалі, хто ж його знає, як мені ще сила послужить. От горю собі потрошку, але без перестанку, то мушу колись і догоріти, ніяка свічка не вічна. Нехай же буде моїм приятелям довше та ілюзія, ніби свічці не кінець.
…Ох, my dearest friend, навіть до Вас, хоч ми з Вами давні приятельки, якось тяжко і ніяково писати про сі речі, а я мусіла писати про їх зовсім чужим людям, то ж те, либонь, до душі їм не доходило, а мені, далебі, здоров’я коштували оті, як я називаю, «жебрущі листи».
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 415 (текст); с. 573 (примітки).
Уривок із листа подано за першодруком у спогадах Л.Старицької-Черняхівської «Хвилини життя Лесі Українки»: «ЛНВ». 1913. Т. 64. Кн.10. C.28. Автограф не зберігся.
Датовано орієнтовно. Очевидно, лист написано не раніше 16 (29) травня 1912 р., відколи починається листування Лесі Українки з Л.Старицькою-Черняхівською, пов’язане з роботою останньої в редакції «ЛНВ» («В справі решти довгу «Л[ітературно]-Н[аукового] В[істника]» напишу вже до Людм[или] Мих[айлівни…» (див.: Українка Леся. Лист до Ю.Тищенка від 16 (29) травня 1912 р.)), і не пізніше грудня 1912 р., коли поетесою було написано останній лист до видавчині.