8.12.1904 р. До матері

Люба мамочко!

Не написала я тобі одразу і до сьогодні через те, що була в чималій ажитації. Твій лист розбудив в мені такий порив, що ще хто зна, чим він скінчиться. Звістка про «оскудение» України аж до Матушевського-редактора вразила мене так, що я подумала-подумала – та й смальнула телеграму Славинському, щоб рекомендував мене в редактори «Южных записок»!.. Даремне представляв мені Кльоня весь риск сього проекту: переїзд зимою в Одесу (бо якби діло зладилось, то, може, прийшлось би і не ждучи весни їхати), одиноке життя, поки вдасться йому переїхати в Одесу, маса роботи не зовсім привичної; просив, нарешті, хоч не посилати телеграми, поки він вернеться з суду та ще раз порадимось. Але я зарвалась і таки послала.

Потім прийшла маленька реакція, і сумніви вступили в свої права, та я вважаю і тепер, що коли діло зладиться, то я таки мушу їхати. Мені досадно, щоб вважалось, ніби українців-літераторів «просто нема», і досадно, щоб і такий, хоч не український, та все ж сприяючий і поки що єдино можливий орган зовсім уплив з наших рук. Нарешті, манить мене мрія хоч який час пожити зовсім самостійно, при виразній і відповідальній роботі, роботі активній, як-не-як організаторській. Як бачиш, не одна «сліпа богиня» владає мною, і те, чого я нізащо не зробила б ради конвенансів або фальшивих гордощів, я можу зробити ради того, чому служила ще з дитячих літ. Я не скажу, щоб мені се було легко, я почуваю, немов дві великі сили тягнуть мене в різні боки і розривають, але як не вмішається ще одна «велика сліпа» – Доля, то я таки піду за давнішою богинею, літературою.

Зрештою, ся жертва не така вже велика: Кльоня каже, що коли я переїду в Одесу, то і він постарається якнайшвидше переїхати туди, хоч би прийшлось починати знов усе спочатку, себто з безплатного «кандидата». Значить, розлука наша недовга буде, а прикро мені те, що справді я сим способом можу значно попсувати йому матеріальний стан. Та що робити – c’est plus fort que moi – і Кльоня має благородство не докоряти мені за се, тільки все повторяє, що він «має надію, що в «Южных записках» редактор вже є».

Ти, я думаю, не огорчишся ні моїм планом, ні тим, коли він таки виконається. Навпаки, се повинно тобі бути приємно, що твоя дочка не така вже «рабиня», як ти думала, тому я і не боюся сповіщати тебе про се, хоч, може, з того ще й справді нічого не буде. Оце отримала телеграфічну відповідь від Славинського: «Известие ваше сомнительно; пишу». Се, значить, він думає, що вже хтось знайшовся за редактора. Може… Ну, нічого, пождем. У всякім разі, ся телеграма трохи бризнула на мене холодною водою; mir ist ich weiss nicht wie…

Не здивувало мене і навіть не огорчило, що на мою книжку нема одзивів. Положим, один був, в «Одесских новостях», глупо зложений, але з добрими замірами. Може, через те іменно там був одзив, що Комаров конечне намігся послати в ту газету примірник «для отзыва» від себе. Може, тому в інших не було, що ми не схотіли піти за сим звичаєм, а се, кажуть, конечне потрібно, коли хочеш, щоб про книжку знали. Може, знайомим і ніяково писати одзиви про «авторський подарок», а хто-небудь чужий з редакційних людей і написав би. Зрештою, я ж і не покладала рожевих надій на свою «славу» – недарма тепер поети французькі йдуть… в прикажчики! «Fais-toi chroniqueur, mon ami Gringoire, fais-toi chroniqueur», – згадую я пораду іронічно-меланхолічну автора «La chèvre de Mr Séguin» і марю вже про хронікерство хоч в «Южных записках», чей же, тоді хоч лаяти будуть! Але будь тепер справедлива до галичан – вони не мовчали ні на одно моє видання, і, власне, в тім краю, можу я сказати, nennt man die besten Namen, so wird auch der meine genannt.

Будь ласка, пришли мені «1001 ніч» і «Оповідання» – я їх не маю і дуже ними інтересуюся. Мені тьотя Єля теж писала про мою книжку, спасибі їй, я дуже порушена її листом. Писав мені теж і Грінченко подяку und Complimenten genug. Ну, а в печаті – мовчання. Та що ж, поділю сей фатум з Шевченком, в його компанії і се не сором.

Я теж хутко писатиму ще, не ждучи відповіді. А тепер кінчаю, піду слухати оперу «Борис Годунов» поки там що.

Мамочко, дорогая, бережись і будь здоровенька. Все буде гаразд, аби ти була здорова. Цілую тебе і всіх наших міцно.

Твоя Леся

Кльоня кланяється всім вам.

Сей листок тільки до твоєї і папиної відомості

Щодо сліпої богині Феміди, то я сама з величезним трудом і дивною непонятливістю розбираю тонкі перипетії її прилюдних і закулісних священнодействий, а через те і неясно тільки можу писати про них. Та се і неважно.

Можу сказати так: я не переїду з Кльонею з Тифліса в інше кавказьке місто жити невінчана; поки є перспектива, що, може, за місяць-два чи хоч весною таки буде перевод з Тифліса, то я не хочу завдавати собі сеї прикрості тут, бо тепер я нітрохи себе фальшиво не почуваю, всі відносяться до мене з повагою (та й яке ж би мали оснування відноситись інакше?), ні натяків, ні косих поглядів я ні від кого не маю, а, певне, en qualité de m-me une telle я почувалась би гірше серед тутешніх людей, від яких не сподіваюсь нічого доброго при ближчій знайомості, – тепер же я маю повну змогу зоставатись в дальшій знайомості, і нікого се не обижає. Коли ж виясниться, що надія на перевод марна, ну, тоді вже відбуду сю «операцію» тут, вибравши якнайвигідніший момент (може, перед виїздом на літо додому абощо). Тільки се все в тім разі, якщо притьмом не прийдеться їхати в Одесу, бо вже тоді виходить трохи інакше – ми ще не вспіли гаразд обдумати, коли і де.

Я не можу так огорчатись за Лілю, як ти, мамочко. Може, вона більше щастя матиме, коли менше буде ради нього робити компромісів. А втоми великої не буде і в Празі, якщо ми поможемо їй і там пожити який час без зарібків. От було б добре, якби я стала редактором, тоді я могла б їй помогти багато!

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 124 – 127.

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, кн. 6-7, с. 191 – 192.

Подається за автографом (ф. 2, № 213).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 739 – 740. Додаток (від слів «Сей листок…» в цьому виданні опущено). Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

Ажитація – збуджений стан, хвилювання.

Матушевський Федір Павлович (1871 – 1919) – український письменник, журналіст і громадський діяч. Деякий час був редактором журналу «Южные записки».

Конвенанс (франц. convenance) – пристойність.

«Сліпа богиня» – Феміда, за старогрецькою міфологією богиня справедливості.

На мою книжку – Йдеться про збірку «На крилах пісень» (1904).

Один був – В «Одесских новостях» (№ 6467, листопад 1904 р.) надруковано коротку рецензію на збірку «На крилах пісень» за підписом «Гр. С-ній».

Гр. С-ній (Грицько Сьогобочний) – псевдонім українського письменника, критика і перекладача Григорія Андрійовича Коваленка-Коломацького (1867 –?).

«Одесские новости» – щоденна «политическая, научная, литературная, общественная и коммерческая» газета. Виходила в Одесі 1884 – 1917 рр.

Пораду іронічно-меланхолічну – Йдеться про французького письменника Альфонса Доде (1840 – 1897) та його твір «Коза пана Сегена».

«Згадають найкращі імення, тож і моє назовуть» – вислів із поезії Генріха Гейне «Як вранці повз твій будинок…» із циклу «Знову на батьківщині», що був уперше опублікований у книзі «Подорожні картини» 1828 р. До перекладів Лесі Українки з Г. Гейне ця поезія не увійшла.

Пришли мені «1001 ніч» і «Оповідання» – Йдеться про книжки «Исследование о 1001 ночи» датського вченого Еструпа (вийшла в перекладі, за редакцією і з вступною статтею А. Ю. Кримського 1904 р.) та «Із повісток і ескізів» (1904) А. Кримського.

Писав мені теж і Грінченко подяку – Б. Д. Грінченко, очевидно, в своєму листі до Лесі Українки схвально відгукнувся про збірку «На крилах пісень». Лист не зберігся.

Поділю сей фатум з Шевченком – критика тенденційно замовчувала видання творів Лесі Українки, зокрема її збірку «На крилах пісень». У свій час Т. Г. Шевченко також скаржився на мовчанку в пресі щодо його творів і з сумом писав у вірші «» (1849):

«… Либонь уже десяте літо,

Як людям дав я «Кобзаря»,

А їм неначе рот зашито,

Ніхто не гавкне, не лайне.

Неначе й не було мене.

Не похвали собі, громадо! –

Без неї, може, обійдусь, –

А ради жду собі, поради!»

Слухати оперу «Борис Годунов» – 1904 р. у Тбілісі аматори поставили що оперу М. П. Мусоргського у фортепіанному супроводі К. В. Квітки.

Огорчатись за Лілю – Олена Пчілка була проти від’їзду дочки Ольги (Лілі) в Прагу до чоловіка М. В. Кривинюка.