18.01.1904 р. До матері

З Новим роком!

Люба мамочко, твій і папин листи ішли щось дуже довго, певне, через святковий натовп листів на пошті, так що я тільки вчора отримала їх, та не могла зараз відповісти, бо якраз перед тим далеко ходила гулять, то була втомлена і якось хотілося спати, як буває ранньою весною. Тут оцей тиждень були трохи морози, вночі – 5°, часом – 7° навіть, а вдень – 2°, – 3°, не більше, був і сніг трохи, та на горах і досі лежить, а на вулицях уже пропав. Ізвожчики зараз же, як тільки випав сніг (на святий вечір саме), виїхали на санях, з великим гуком, з силою дзвінків, але сідали на ті санки тільки «розпущені» на свята гімназисти та кадети, а старші люди не рішались, чуючи, як деренчать полозки по камінню… Було сей тиждень і в мене в хаті холоднувато, але куди не так, як бувало в Ялті на Villa Iphigenia, бо таки тут грубка не до надвірної стіни пристроєна, а по-людськи в кутку двох внутрішніх стін. Тепер уже не холодно ні в хаті, ні надворі, і тифлісці кажуть, що се вже хутко і зимі кінець. Вчора була немов провесна: латки снігу розтавали, лід в потічках розпливався в струмки і сонце по-весняному пригрівало…

Я, мамочко, правду пишу, що я здорова, себто тим своїм здоров’ям, що у нормальної людини, може б, і не звалося так. Жару нема, в грудях не болить і не рипить, не худну, здається; часом трохи покашлюю, часом безпричинна втома і сонливість нападає та нерви дають себе знати, тільки що вже з тими нервами зробиш? От і все. Раз, правда, на один день заболіло горло, але перестало без жадних наслідків.

Шкода мені, мамочко, що я не знала, на коли був назначений ювілей Миколи Віталійовича, все ж таки хоч телеграму прислала б! Уже ж коли якась пані Грушецька од своєї тільки одної особи одважилась урочистий привіт послати, то і я могла б від себе голос подати на всеукраїнському святі! А то ж тут і більше українців є – Квітка з охотою зібрав би їх підписи, можна було б і якусь адресу зладити. Я навіть, здається, питала якось у тебе, коли той ювілей буде, та хоч би й не питала, то все ж комітет, де були приязні і рідні люди, міг би про мене згадати… Та що вже тепер! Передай Миколі Віталійовичу хоч тепер мій запізнений привіт і скажи, що я дуже жалую про те, що не могла ні своєю особою, ні хоч би підписом взяти участі в його святі.

Щодо ініціалів тих товаришів, до яких були писані листи-вірші, то я з охотою виставлю їх, і коли не зробила сього, то тільки через те, що не знала, наскільки се буде приємно самим товаришам, а як ти певна, що буде приємно (зрештою, т[овариша] Стешенка не довго і спитати), то простав ініціали; до Стешенка відносяться вірші «Товаришу мій, не здивуйте з лінивого вірша…», а до Кривинюка «Зимова весна» і «Чи згадали мене ви хоч раз у тюрмі?». Над віршами «Порвалася нескінчена розмова» я прошу надписати: «Пам’яті С[ергі]я М[ержинського]». Здається, у «Відгуках», по вині коректора, не поставлено над «Легендами» посвяти Люді, як було в рукописі, то треба її відновити. Та от, здається, і все щодо того. Я, мамочко, зовсім не в претензії, що ти для більше спішної справи ювілею залишила сю, далеко менше спішну справу з моїм збірником, – я думаю, в цій справі і кілька місяців не дуже багато значать, аби тільки строк цензурний не минув, та до того ж іще далеко.

Чому ти, мамочко, не присилаєш відбиток з колядок своїх? Певне, ти забулася, а се ж треба, щоб вислати давно готові ноти і тільки не до кінця проредаговані, власне, через брак текстів. Чому теж ні ти, ні хто інший з вас нічого мені не відповідаєте на мою просьбу щодо книжок? Адже як не можна вислати, ні, то не можна, я ж нічого проти того не скажу, тільки я б хотіла все-таки теє знати. За моє перекладання, що так тебе журить і що я про нього, здається, понаписувала непотрібних речей в минулому листі, ти не турбуйся, бо я вже не перекладаю і, певне, сей рік, принаймні сю зиму, не перекладатиму, бо мій пай роботи там скінчився. А чи трапиться інша робота, то ще бог відає… Зате коли стане настрою, може, писатиму багато іншого, та, звісно, і того з певністю не можна сказати, бо ті «настрої», або, по-старосвітському, «натхнення», – річ далеко непевна і наперед її трудно вгадати.

Оце писав мені Коцюбинський, нагадуючи про мою обіцянку прислати йому вірші до збірника; зараз оце познаходжу дещо і пошлю, нехай не думає, що я вже так занедбую свої обіцянки.

А що там з тим збірником вашим, до якого ви мене ще з Сан-Ремо запрошували, а я так поспішилася переписувати своє, «щоб не запізнити»? Де він тепер? Чи в цензурі, чи ще вдома?

Не бійся, люба мамочко, вразити мене листами. Адже сей твій лист нічим мене не вразив, а як і є в ньому смуток, так все одно ж він є в мене і без листів; та без листів ще більший. Я розумію, що часом трудно писати, і через те не докоряю і не серджуся на тебе за мовчання, а тільки як напишеш, то я вдячна і рада. Бувай здорова, мамочко-голубочко, цілую тебе і всіх, хто вдома в з наших. Дяді Гриші і Антоніні Іванівні мій привіт. Ще раз всіх цілую.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 96 – 99.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 478 – 479.

Подається за автографом (ф. 2, № 212).

Вілла «Іфігенія» – дача в Ялті, де 1898 р. проживала Леся Українка.

Ювілей Миколи Віталійовича – 20 грудня ст. ст. 1903 p. y Києві відзначалося 35-річчя творчої діяльності визначного українського композитора М. В. Лисенка.

Грушецька – особа не встановлена.

Щодо ініціалів тих товаришів, до яких були писані листи-вірші – Леся Українка розкриває присвяти кількох віршів із збірки «На крилах пісень», що готувалася до друку в Києві.

«Товаришу мій, не здивуйте з лінивого вірша…» – У друці твір відомий під назвою «Уривки з листа».

«Зимова весна» – у друці заголовок вірша – «Весна зимова».

«Чи згадали мене ви хоч раз у тюрмі…» – Цей вірш надруковано під заголовком «До товариша».

«Порвалася нескінчена розмова…» – Цю поезію цензура вилучила із збірки «На крилах пісень».

Відбиток з колядок своїх – Мається на увазі стаття Олени Пчілки «Украинские колядки», вміщена в журналі «Киевская старина», 1903, кн. 1, 4 – 6, і окремим виданням.

Перекладання, що так тебе журить – Леся Українка перекладала для видавництва «Донская речь» твори українських письменників. У зв’язку з хворобою лікарі забороняли поетесі інтенсивну розумову працю, про що й нагадувала їй Олена Пчілка.

в минулому листі – цей лист невідомий.

Вірші до збірника – До альманаху «З потоку життя».

З тим збірником вашим – Мається на увазі альманах «Нова рада».

Дядя Гриша – Григорій Антонович Косач (1843 –?), дядько Лесі Українки по батькові.

Антоніна Іванівна – особа не встановлена.